Яр ЛЕВЧУК. Романний тріумвірат

Уперше за роки читання сучукрліту прочитав роман, написаний трьома письменницями. Письменницька братія рідко наважується на такий складний експеримент, писати у парі з кимось, утрьох, означає ділити лаври успіху ще з кимось. Якщо ж пофантазувати, ну, наприклад, що цей роман завтра здобуде Шевченківську чи то пак Нобелівську премію, то питання письменницьких лаврів, особливо ж шкурно-матеріального аспекту постане гостро, глибоко й категорично, ніж це може здатися попервах. Поділити 240 тисяч гривень і 10 мільйонів шведських крон не так уже й просто.  

Світова література пам’ятає братів Гонкурів, Ільфа й Петрова, братів Стругацьких; сучукрліт знає братів Капранових, сестер Черніньких, подружжя Дяченків. А ось романний тріумвірат: Вікторії Гранецької, Анастасії Нікуліної, Марини Однорог – цілковита несподівана несподіванка для нас усіх. Титуловані письменники, сторітейлери, що мають за плечима цілий список літературних нагород і власну аудиторію, мова про Вікторія Гранецьку, раптово вибухають позитивними експериментами. Позитивним його назвеш не тільки з художньої точки зору, він ще дає подих і поштовх новій хвилі юних митців.

“Експеримент”… Десь таким словом можна означити творчість вінницького прозаїка останніх років. І свідчення цьому попередній роман Вікторії Гранецької “Щасливий” – документальний, глибоко драматичний,  сповідальний твір про боротьбу однієї вінницької сім’ї за життя власної дитини. Герої роману не пливуть за течією, як тупі барани-обивателі; не стають рабами обставин, як це часто спостерігаємо на кожному кроці всюди. Коли всі кажуть подружжю, що ваша дитина не виживе, то вони вірять у протилежне, і ціною надзусиль, надстраждань, надпотужної праці батьків дитятко виживає і стає щасливим. Документалізм, мелодраматизм з гірким присмаком буденщини, мотив боротьби й перемоги над обставинами, максимальне занурення в реальність з усіма її вивертами, вихлюпами. Усе це зустрічається на сторінках “щасливого” роману Гранецької.

Часто у творах вінницького прозаїка нічим непримітні люди, звичайні й прості, яких ніяк не виокремиш серед натовпу, люди із простою біографією і без особливих талантів стають вершителями долі, переможцями в житті, мало не національними героями. Цей місток перекидається  із роману “Щасливий” у роман “Дім, у котрому заблукав час”. Простий філолог-перекладач, невдаха по життю Богдан стає героєм ратушної революції. Знов  натрапляємо на мотив боротьби й перемоги простої, маленької людини за власне щастя, власну країну; знов ця людина виростає зі своєї шкіри, характеру, звичок, плину життя у щось зовсім нове, невідоме, незвідане. З трьома письменницями ми проходимо цей послідовний шлях поразок, падінь, вічного пошуку щастя, яке помістилося в таємній незнайомці Мирі, в секретному родинному переданні, овіяному легендами і міфами. Час у “Домі” заблукав, заблукали у цьому часі жителі окремого міста, планети. Заблукані люди стараються знайти рівновагу, звичний ритм життя з часом, компанії намагаються не втратити власних клієнтів та збути вироблену годинникову продукцію. “Дім, у котрому заблукав час” не просто метафора для однієї країни, в якій час постійно повторюється і хоче піти зворотнім шляхом. Для того авторки вводять революцію у цей текст, хоч революції в текстах сучасних авторів достатньо-предостатньо. Але час усе одно зупинився і не збирається повертатися до людей, прості люди у романі гуртуються в секти, політичні збіговиська, гедоністичні товариства, щоб знайти опору, правду, щоб не збожеволіти у нових обставинах. Автори ставлять питання, філософське: якщо прибрати час,то що ж буде з людьми, звичайним ритмом життя, буденним існуванням? Не важливо, що митці самі не знають відповіді на такий лайфхак, важливо, що вони підносять нам таку проблему: світ без часу… як у такому світі жити? Для головного героя із сім’ї годинникарів починається ніцшеанське вічне повернення, до витоків, своїх коренів і до пошуку ефемерної жінки. Головний герой шукає власну ідентичність, відповіді на животрепетні питання буття, і, звісно ж, даму серця у нетрях безчасся. І його шукання приводять до відповідей та до тихого існування. З іншого боку, три письменниці змалювали напрочуд тендітного, м’якого, жіночного чоловіка. Персонажа неагресивного, не мужчиноподібного, нездатного керувати собою і своїм життям, бути якимось прикладом у ньому. Словом, персонажа чисто літературного, у якому можуть поєднуватися дивні протиріччя.

Роман “Дім, у котрому заблукав час” населений багатьма  персонажами. Персонажі побутові, чисто українські, родина Старостенків, саме таких персонажів бракує в сучукрліті. Яскраве змалювання побуту, комічно-сатиричне зображення характерів цих Русланів, Кать, Остапів Свиридовичів, Софій Онуфріївних дає цій філософській книжці трохи більш комічного, не такого серйозного звучання. Коли читаєш їх, про них, розумієш, що автори тут влучили у яблучко, адже якби роман був тільки про сім’ю Старостенків і написаний у такому дусі, то книжка була б не 1500 примірників, а як мінімум  тисяч сто, і розліталася вона по Україні і світу зі швидкістю світла. Одних героїв цього видання хочеться жаліти, це я про Богданового друга візочника, іншим хочеться заїхати по пиці, мова про мажора. Іншим героям хочеться заздрити, а ще інші вражають своєю химерністю. А ще авторкиням удалося створити світ домашнього затишку, перенести читача в атмосферу справжнього дому Богдана. За допомогою кольорів, запахів, рецептів, довгих і старанних описів. У цьому випадку три письменниці дуже постаралися зробити характери героїв максимально різностороннім та всебічним.

Чому ж час зупиняється? На це питання кожен дасть собі відповідь окремо.  Гранецька-Нікуліна-Однорог же провокують, змушуючи читацьку уяву пожити в дискомфорті. Без звичнних понять  та усталених традицій. Богданові важко уявити світ без роботи, а мені у цьому світі важко було уявити світ без усталених сніданків, обідів і вечірнього прийому їжі. Складно уявити, що б люди робили у сучасному світі без часу, вони, мабуть, копіювали би поведінку усіх мешканців роману “Дім, у котрому заблукав час”.

Мова роману вичищена, відполірована, вибілена, як зуби після пасти “Colgate”.  За характером персонажі різні, а за мовою однакові. Мова роману “Дім, у котрому заблукав час” нагадує правила з підручника “Сучасна українська літературна мова” під загальною редакцією М.Я.Плющ. Це свята, 92-річна жінка, її мовознавчі праці, напевне, склали зразок для письменницького тріумвірату. Загалом, у творі спостерігається оця “правильність” у мові, бажання авторок бути підручниково-унормовано-відшліфовано чистими у всьому. Герой ніде не пукне, не матюкнеться, наприклад, у нього не виникає бажання (побійтеся Бога!) помастурбувати, бо в радіусі 10 кілометрів нема його коханої Мири і ніякої іншої жінки; нікого не вдарить, він чесний, чистий, незаплямований і далі по списку всіх біблійних чеснот. У романі не вистачає оцього люфту маленького людського паскудства, вічної людської слабкості, де вона може робити маленькі грішки й грішечки поза людським оком. Ні. Такого авторки не допускають. Й моралізують, моралізують, моралізують…

Уже вдруге помічаю, що Вікторія Гранецька забирає харчі в літературознавців і літкритиків. Вона у кінці своїх книжок, щоб ви подумали, розкриває карти, як написано роман, чим приправлена романна страва, які спеції та інгредієнти в ній. Та тема, над якою мають ламати голову професіонали, в якій повинні колупатися літературні та навкололітературні кола, так запросто віддається усім. Авторка могла б спокійно зробити інтригу, заробити гроші, читаючи лекції, проводячи майстер-класи на тему: “Як написати роман: курс для чайників”, “Секрети літературної творчості від В.Г.”. Така необачна поведінка позбавила авторок отримати грошову вигоду від письменницького ремесла.

“Дім, у котрому заблукав час” книжка для любителів подумати над змістом життя. Поміркувати, а що якщо станеться така .опа у житті, то як із неї, такої глибокої, вилізти, що робити, коли звичний ритм життя припинився, куди бігти і кому дзвонити, писати й жалітися. А загалом автори радять покладатися на себе у будь-якому життєвому випадку.

Допомога сайту

Картка
4731 1856 1518 3420



коментарі

  1. Цікаво.

    Молодець, що не полишаєш літературну критику.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.



Наша кнопка ///