В’ячеслав СЕМЕНКО. Вічний гріх

Дно клепсидри, стіни-скло,

як ілюзія свободи.

Із миттєвостей струмком

зверху вниз

час нелічено повис.

Нам від нього нагорода –  

Лиш година під смерком…

Парадиз!

 

Смілість рук, незграбність слів,

як ілюзія кохання…

А від штори пів-на-пів

світлотінь.

І, напевне, річ не в тім,

перша зустріч, чи остання,

в тім, що я тебе зустрів

на путі!

 

Блискавично вічний гріх…

Нагорода він, чи кара?

Прочитати я не встиг

по очах.

В них на мить спинився час,

пристрасті вогонь примарний!

…Третій півень на зорі

прокричав.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *