Сергій РИБНИЦЬКИЙ. Гніванським шосе вздовж провалля

Салон автобуса нагадував жовту клітку. Суцільнометалевий причіп на сталевому каркасі, оббитий металевим листом, який плив Гніванським шосе повз придорожні дерева, кафе і віддалені масивні багатоквартирні будинки сусідньої Вінниці. Сам автобус виділявся густожовтим кольором, навіть жовтогарячим в потоці переважно сірих і чорних іномарок. На боках синьою фарбою акуратно виведено надпис: “Шкільний автобус”, а у вікнах сонні, кислі обличчя дітей різного віку, яким нині по дорозі в школу. Модель і марка — КАвЗ-3976 і цим транспортний засіб ще більше уподібнювався до клітки чи в’язничної камери. Ні колір, ні призначення автобуса ніяк не рятували від цієї похмурої асоціації в головах школярів. Світлий березневий ранок для них безповоротно згас на сидіннях, оббитих штучною затертою шкірою і діти раз по раз ковзали ними на поворотах. А в салоні з динаміків біля водія ревіла пісня “Peace Frog” гурту The Doors, від чого ніхто, крім водія не був у захваті: старші учні невдоволено кривили обличчя, а молодші взагалі не розуміли цієї музики минулого століття.  (більше…)

Позначки:, , , , , , , , , ,

Ольга КАЛІНІНА. Аконіт

Темна аудиторія. Вітер час від часу залітав у відчинені вікна, повний місяць зазирав у приміщення, підморгуючи намальованому на дошці скелету, а десь удалині зі сторони приватного сектору долітало завивання собак. День добігав свого логічного завершення. Я ж знову затримався допізна, і тепер чекав на таксі, викурюючи третю цигарку прямо в аудиторії. Передніч – єдина пора, коли можна було згрішити у приміщенні вишу, без негативних наслідків для себе. Завібрував мобільний, виштовхуючи зі своїх надр бездротового зв’язку короткий текст з номером машини та реченням, що авто вже тут. Затушив недопалок об відкіс вікна, зачинив його, підхопив свій дипломат та спустився вниз. Охоронець знову дрімав у будці – замість нього працювала камера. Я помахав майбутнім глядачам на добраніч і вийшов на вулицю.  (більше…)

Позначки:, , , , , , , , , ,

Марина БЛОХІНА. Усмішка вбивці

«Двадцять перше жовтня. Погода сонячна, майже всі приготування завершені. Завтра Вона йде у театр. Просто чудова нагода», – записав він у своєму щоденнику. Такі записи тут були ледве не на кожен день, і всі, абсолютно всі були пов’язані з Нею.

Вона була гвіздком у серці, скалкою у душі, яку вийняти просто так було неможливо. Тільки знищивши, роздавивши, відправивши у небуття. І саме це він і збирався зробити.

Олексій встав. Поклав щоденник на найвищу поличку, ховаючи його від сторонніх очей – і дарма, що живе він один. Один, з того часу, як у їхньому з братом житті з’явилася Вона. Вона, Вона одна у всьому винна!  (більше…)

Позначки:, , , , , , , , , ,