Богдана САБАДОШ. Порожнеча

Місцевий годинник пробив першу годину ночі. Поміж відлунням постукували каблуки. Тінь тендітної жінки блукала будівлями у світлі ліхтарів. Крок за кроком і вона зловила звуки ще чиїхось кроків. Всередині  організм подавав сигнали тривоги, проте вона вирішила, що це тільки фантазія. Не повертаючись назад пришвидшила рух і на порожній вулиці зустрілись дві тіні. Щось різонуло по лівій руці і тепла кров почала стікати до низу. Дивне створіння накинулось позаду і не встигши відкрити рота, скуштувала на смак кляп. Залізні ланцюги обвили ноги і повалившись на землю вдарилась головою об бруківку. Чиїсь тонкі пальці розстебнули ґудзики блузки, холод вдерся у її тіло, проте це вже не мало значення, усе відходило на інший бік, тільки б вижити, ось єдина думка, що вешталась куточками мозку. 

Руки завелись за голову і скувались наручниками. Жодної можливості супротиву і можливості покликати на допомогу. Невже можна було уявити ще годину тому, що затримання на роботі призведе до таких дурниць. Вона водила очима довкола, проте розібрати створіння не можна було, тільки велика тінь борсалась на стіні. Рука піднялась догори, блиснув скальпель і вона занила від пекучого болю на животі. Тоненько і повільно, ніби під наркозом непроханий гість вдерся всередину і занурившись глибше, жінка ледь втримувала зв’язок з реальністю. Біль вкривав усе тіло, так хотілось припинити ці муки. Намагалась зустрітись з ним поглядом, проте червоний скальпель знову звівся над головою і тоненький надріз відчувався нижче. Знову якісь рухи, запах спирту і стукіт скальпелю об бруківку. Довкола тиша, годинник рахував секунди, до другої години ще так далеко. Подумала, як би вже зняла вдома плащ і пішла на кухню заварити чай. От потрібно ж було залишатись довше за всіх? Можна ж було додому роботу забрати. Якби ж тільки повернути стрілки назад, все виправити ,все переписати. Знову думки відреагували на біль. Новенький скальпель зробив надріз ще нижче. Хотілось кричати від болю, але кляп заважав. Вона вже почала давитись власною слиною і слізьми. Ну чому ніхто не пройдеться цією клятою дорогою? Тут взагалі хтось живе? Думки вже перестали відволікати і вона повністю віддалась процесу. Біль обпалював усе тіло, а злочинець запустив руки у рану. Щось надірвалось всередині, у литки врізалось залізо, а на губи впала крапелька дощу. Останнє що вдалось зловити очима так це шматок власної шкіри на тротуарі і життя припинило пульсувати. Воно зникало із кожною краплею крові і вже всі можливості втрачені на реабілітацію своїх надій. Жінка змирилась із останнім подихом і віддавшись на осуд вічності відчула останній надріз, який кричав про біль, котрий ще з’єднувала її із життям.

Детектив пробивався крізь натовп, дощ тільки годину тому припинився, а настрою для роботи не було. Тримаючи в руці кружку кави він виймав нову пачку цигарок і очікував побачити, щось несподіване, адже підніматись із теплого ліжка о п’ятій і їхати не зрозуміло у який квартал, була справа не з легких. Взагалі раніше ніж за дванадцяту він за справи не береться. Проте борги рано чи пізно доводиться повертати. Все таки протиснувшись до епіцентру подій детектив відсьорбнув кави і застиг на місці. Купа крові так і розтікалась ще у канаву, а біле тіло понівечене до не впізнавання тонуло у болоті. Він нагнувся над жертвою. Всі кишки назовні, шматки м’яса розкидані довкола, залізні колючки на ногах проїли собі дорогу аж до кісток, неглибокі порізи на зап’ястях обох рук. У роті великий кляп і такі ж великі скляні очі застигли у масці страху. Він придивився ще ближче і відсахнувся. Детектив тільки тепер зрозумів, що вся шкіра нижче пупка здерта акуратними тоненькими смужками і так все повільно, делікатно, аж до колін. Якщо детальніше придивитись то між кровавим м’ясом видніється уся статева система, місцями злочинець прорізав усе аж до кісток. Матка валялась на бруківці між ногами. Відвернувшись поглянув на сіре небо, потім  на землю. Довкола так багато крові. Йому подумалось, що з нею обійшлись як із твариною. Хтось гукнув до нього і довелось знову обернутись до тіла.         

      Доброго ранку, детектив. Зарано для вас.

      Давайте перейдемо до справи.

      Так. – поліцейський відкашлявся. – Жінка, тридцять чотири роки. Працювала за кордоном довгий час. Недавно тільки приїхала до нас, писала статті про літераторів, відомих і не дуже. Затрималась на роботі. Я думаю, що заблукала.

      Ще щось?

      Ні.

Детектив допив каву і ще раз окинув поглядом тіло. Жахлива картина, проте це єдине, що доведеться бачити наступні дні. Внутрішній голос підказував, що не скоро вдасться впіймати вбивцю. На місці вбивства жодних зачіпок, все із таким знанням зроблено, що поламати голову таки прийдеться не на жарт. Він знову закурив і заліз у свій автомобіль. Отак починається день. По радіо передавали дощі, а він бачив перед очима тільки калюжу крові. Хотілось випити, але втримався, бо потрібно заїхати у відділок. Так, тепер аж до вечора нерви не складатимуться в одну скриньку. Перемкнув станцію, вдалось спіймати блюз. В голові прокручувались ідеї, але жодна не підходила. Окинув поглядом стос паперів на сидінні. Цікаво,яка саме особа примусила Одрин затриматись аж настільки довго на роботі? Знайшовши місце для паркування, детектив роздавив цигарку кросівкою і попрямував до кабінету свого начальника.

      Давно не бачились. Вирішив залягти на дно?

      Я не просив собі цю справу. Ви самі нагадали про борг.

      Ще б пак! Я врятував твій зад від в’язниці. Можна і подякувати.

      Наступного разу надішлю квіти.

      Сумували ми за твоїм гумором. Думаєш самий розумний! Розгадай цю справу і ти вільний!

      Брехня. – Детектив сів у крісло і взяв із коробки сигару.

      Давай припинимо займатись дурницями. Ти бачив, як її порізали? Це ж звірство.

      Я теж про це думав. Проте хто б це не був ,але він майстер свого діла.

      Вихваляєш вбивцю? В тебе зовсім дах їде?

      Неважливо, я вам потрібен.

      Ні. Тебе зацікавила ця справа? Ага. Ти її сам хочеш. Ну тим краще. Є якісь ідеї?

      Зовсім! Це і жахливо, що я не знаю з чого почати.

      Я дам тобі напарника. Він новенький…

      Ні! Жодних напарників. Я працюю сам.

      Послухай, я все розумію, проте ти можеш самотужки не впоратись. Справа дуже серйозна.

      Ні! Або так як я кажу, або я не берусь за це.

      Ти мені винен. Сядь!

Детективи стояли і дивились один одному в очі. Там відображалось тільки бажання впіймати цього покидька. Ось що керує такими людьми жадоба до справедливості. Вони обоє занадто схожі, щоб поступатись своїми правилами.

      Добре. Кажи умови.

      Скажіть для початку свій план. Хто працює також над цією справою?

      Ніхто. Я хочу, щоб лише ти зайнявся цим вбивцею. Тому все повинно бути у таємниці.

      Ну так. – Серйозний кивок. – Я дістав її роботи, передивлюсь, можливо, щось появиться. Наше завдання, щоб це не повторилось.

      А ти думаєш це ще…

      Впевнений, проте думаю ,що ми цьому завадимо.

      Господи! Звідкіля такі беруться. Він же її розрізав на шматки і повиймав усе.

На столі опинились фотографії тієї ж самої жінки. Детектив сів у крісло і почав знову усе роздивлятись. Порізи і шматки м’яса витримав, проте червоний згусток вже і не схожий на жіночий орган, примусив відвернутись.

      Я ознайомився добряче із цим усім. Тепер піду.

      Доповідай про все. Це наказ!

Він махнув рукою і швиденько прослизнув до чорного виходу. Детектив знову опинився у своїй брудній машині і викурюючи сигару подався до моргу. Давненько він не бував у таких місцях. Від того часу, як довелось іти на впізнання. Саме страшне уже позаду, так здавалось чотири місяці тому, а тепер робота знову примушує все згадувати і занурюватись у болісні відчуття. Той самий холод, той самий колір і запах. Від різних розчинів так нудить. У нього виробився рефлекс на білі халати. При вигляді патологоанатома його ледь не знудило. Одягнув маску і підступив до тіла. Із закритими очима до неї поверталась минула краса, блідість придавала якоїсь привабливості, тоненька шия, налиті груди, а варто поглянути нижче, так одразу найстрашніші жахіття починають здійснюватись.

      Як справи Давид? – Патологоанатом тримав у руках скальпель і дивився співчутливим поглядом на детектива. Ця картина його роздратувала.

      Давай по суті! Її ґвалтували?

      Як хочеш. – Очі стали скляними і повернулись на труп. – Ні. Жодних слідів проникнення.

      Коли вона померла?

      Десь у три сорок.

      Він її катував?

      Схоже на те. Думаю надрізи на животі, він робив, коли вона була ще жива, Жакоб могла втратити свідомість при відрізанні матки.

      Яка послідовність усіх слідів катування? Можеш сказати?

      Ну першими були кляп і залізо на щиколотках, потім він тільки затискував їх аж допоки не дійшло до кісток. Потім тоненькі надрізи на зап’ястях, проте спершу одягнулись наручники. Далі живіт, потім ще раз, а далі вже якась дурниця. Думаю ти і сам розумієш…

      Не зовсім!

      Він розрізав живіт і повиймав кишки ,а потім пробрався руками до статевих труб, і останньою вийняв матку. Я знайшов всередині джгут. Він засунув його у піхву і просунув через увесь хід так щоб вийшло через дірку в животі і щоб можна було зв’язати з іншим кінцем.

      Для чого?

      Я навіть не знаю. Тут не має жодного нормального пояснення. Його процес полишений будь якого сенсу.

      Все було зроблено скальпелем?

      Так. Надрізи дуже точні, де знімалась шкіра, то з такою обережністю, ніби він ліпив скульптуру, а не нівечив тіло.

      Можна стверджувати, що це лікар?

      Не знаю. Я б не поспішав із висновками. Коли людина хвора, то навчиться робити будь що тільки б задовольнити свій голос.

      О! невже маю справу із психопатом?

      Це тебе засмучує? – Не вдалось приховати саркастичні нотки, детектив окинув поглядом кімнату і повернувся до виходу.

      Якби ти мав можливість отримати таку гарну жінку, невже ти б втримався від сексуального контакту?

      Це важко уявити. Зазвичай усі ґвалтують. Проте враховуючи усю зроблену роботу над тілом. Думаю йому потрібен був тільки процес, тільки її страждання.

      Добре. Якщо буде щось нове, дзвони.

Детектив вийшов на двір і вирвав увесь свій скупий сніданок. Автомобіль знову поїхав на місце злочину.  Дощ змив усі сліди, жодної зачіпки. Відсутність бодай найменшого доказу так дратувала, що він не міг ні про що більше думати, крім того моменту коли впіймає цього покидька. Потоптавшись довкола він зрозумів, що тут більше робити нічого. Дощ ставав сильнішим, промокнувши аж до сорочки Дубровський схаменувся і сів у машину. Радіо не ловило жодну хвилю. Пачка цигарок теж була мокрою. Його день взагалі був найжахливішим за останні три місяці. Без музики і випивки він не може себе контролювати. Жодних ідей і зупинивши погляд на папері він взявся читати роботи Одрин. Перша стаття про успішного журналіста, друга про нового і зовсім не відомого письменника, інша про викладача літератури, котрий допоміг учню написати твір. Всі персонажу занадто різні, проте не дивлячись на їхні досягнення вона про всіх писала тільки хороше. Абсолютно всі виписані, як постаті романів, як герої фантастики. Манера письма журналістки сподобалась детективу і він прочитав усі роботи. Коли закінчив останню була вже сьома вечора. Дощ стукотів об кришку автомобіля. Він намагався зловити бодай якусь хвилю. Радіо повідомило, що завтра також буде дощ. Знайшовши у бардачку гаманець він подався до найближчого кіоску, купив дві пачки «Мальборо» і склянку горілки. Вже майже доїхав до свого будинку, але завертаючи у свою вулицю передумав проводити вечір у самотній квартирі. Він знав, що нап’ється, потім все вирве і о шостій слухаючи дзвінок телефону буде лаятись на увесь світ. Завтрашній день нічим не зміниться від сьогоднішнього, тому детектив хотів відтягнути це коло дурних замкнутих речей. Він поїхав за адресою, яку отримав ще зранку. Першим у його списку були родичі, потім вже робота. Нічого особливого не чекав, бо знав, як реагують на чужих, зовсім байдужих до смерті жертви, родичі. Виявилось вона живе зовсім у протилежному районі від місця вбивства. Постукав у двері, ніхто не відчинив. Потім знову теж саме. Викурив дві цигарки. У вікнах була темрява. Повторив знову все по колу. Нічого. Прямим ходом він поїхав у видавництво. Вдалось впіймати дуже жирного директора газети «Де Ми?». І назва і сама місцина дуже смішили детектива.

      Доброго вечора. Я детектив Дубровський. Хотів би задати декілька питань.

      Я поспішаю додому. – Чоловік  намагався випхати за двері детектива, але той наполягав на своєму.

      Якщо відмовитесь, будете першими у списку підозрюваних.

      У вас немає такого права! – Маленькі очі налились кров’ю. Проте ця погроза подіяла. Він сів у крісло і налив води.

      Курите?

      Ні. Тут не можна курити!

      А я курю. – Вийняв цигарку і дивлячись прямо у вічі своєму співрозмовнику почав курити.

      Якщо ви думаєте, що я причетний до цього жахіття, то ви дуже помиляєтесь.

      Ага! Де ви були сьогодні о другій ночі?

      Вдома, із дружиною.

      Хто підтвердить?

      Дружина і діти. Ми дивились серіал, потім пішли спати. Дружина підтвердить.

      Перевіримо! – Детектив сів у крісло, потім встав. Його так забавляли такі ігри. – Тепер по суті! Чому ви погодились працювати із цією журналісткою?

      Вона… вона була знайома із моїм другом. Він письменник. Він мене попросив, щоб я допоміг видатись їй тут. Я не знав, що вона хоче писати. Проте прочитавши одну статтю, мені сподобалось і я вже сам намагався її втримати тут.

      У вас були відносини?

      Що? Ні! – Ковток води. – Не смійте таке про мене говорити! Не смійте лізти у моє особисте…

      Вона добровільно погодилась продовжити працювати у вас?

      Звичайно. Їй подобалось тут. До того ж у нас була домовленість, що Одрин сама вирішить коли їй поїхати.

      В неї були якісь службові романи?

      Ні. Не думаю. Вона тільки працювала. Не впевнений, що взагалі з кимось зустрічалась.

      Чому такі висновки?

      Вона постійно говорила про статті  і роботу, і взагалі як бачите затримувалась. А я знаю, що всі хто не хоче повертатись додому немає особистого життя. – Детектив зупинився біля книжкової полиці і зробив вигляд, що шукає книгу, а насправді намагався оволодіти своїми емоціями. Цей чоловік не такий вже і дурний. – Давайте скоріше, у мене сьогодні вечеря.

      Як насправді її було звати? Вона ж не француженка?

      Ні. – Редактор засміявся. – Полячка. Аня Виговська. Дуже цікава була жінка. Не можу навіть уявити, що так по тваринному з нею обійшлись.

      Маєте когось підозрюваного?

      Ні! – Він підвівся. – Все. Я вже і так спізнююсь. Ви що із своїми не спілкуєтесь? Вони ще вдень були, розпитували, задавали більше від вас питань! Зателефонуйте і поговоріть з ними. Нічого нового я не сказав і не скажу, бо це все правда, яку знаю.

      Ага! На все добре.

Детектив одягнув плащ і пішов знову у самотнє, брудне авто. Жодних ідей і підказок. Та сама дорога у порожню квартиру. Кубики льоду і горілка, багато дзвінків на телефон і музика блюзу на фоні старого, божевільного міста. Недовершеність ночі продовжилась занадто гучним дзвінком. Пів на восьму. Островський викликав у відділок, щоб обговорити справу. Прийнявши холодний душ він із чашкою кави вискочив на двір і подався скороченим шляхом. Вислухавши нотації начальника і розклеївши фотографії двоє детективів зосереджено роздивлялись страшні картини не менш страхітливого вбивства. Пальці водили з однієї деталі на іншу, Давид зупинив погляд.

      Ось тут! Думаю, що вона вже не могла бути живою, коли вирізувалась матка, і дивіться, вона все таки тримається на тоненьких жилках тканини.

      Бачу.

      Чому вбивця мав так багато часу? Він же орудував у цій вулиці, а ніхто не проходився, ніхто не звернув уваги! – Дубровський випив каву і насипав ще. – Я тут подумав, що якщо відкинути мотив ґвалтування, то вбивця переслідує біль

      Біль жертви?

      Абсолютно правильно! Йому дістається насолода від тих страждань, від тієї муки у очах, і безпомічності перед смертю. В цьому випадку вбивця вирішує, яку дозу болі завдати, скільки ще жити жертві. Це подібно до наркомана, чим сильніше насолода, тим довший кайф.

      Він психопат?

      Якщо це хвора людина, то він не скоро покаже себе. Такі особи вміють вичікувати, а якщо це не ізольована людина, якщо це персона, яка є кожен день у соціумі і постійно контактує із нормальними людьми, то не вдасться довго протриматись. Після невдалого дня знову захочеться відчути ту насолоду. Це як гарний сон, після безсонної ночі.

      Ти хочеш сказати, що буде ще вбивство?

      Не це має значення! Мене цікавить послідовність його дій. Коли розрізав сечівник, коли саме вона померла і для чого так жорстоко з нею розправлятись?

      У цих фото є недовершеність. – Дубровський пильніше придивлявся до кожної фотографії. – Як гадаєте він когось злякався?

      Думаю, що просто втратив цікавість. Вона померла, а отже не було сенсу продовжувати. Я піду, випити чай.

Давид розглядав деталі із кожною секундою все більше дратувався. Жодних зачіпок і відповідей. Витер долонею втомлене обличчя, закрив вікно і згріб все у портфель, вискочив на двір під холодні зливи дощу. Сіре небо тільки підсилювало похмурість становища. Такої дурної ситуації не було ще ніколи. Він смутно зізнавався собі, що якщо вбивця більше не проявить себе, то ця справа ніколи не буде закритою. Краплі дощу розбивались об скло. Мимоволі він повернув у бар. Знову сім годин вечора не примушували їхати додому самотужки. Він замовив холодне пиво. Роззирнувшись довкола він намагався втиснутись у підсвідоме кожного відвідувача. Випивають, розмовляють, грають більярд і покер. Точно у всіх у голові гроші і секс. Повернувся до бармена і повторив замовлення. Життя ще ніколи не здавалось таким жахливим. Перед очима миготіла калюжа крові і скляні очі. Частинка професії розплавляється і заповнює усю сутність. Через багато років служіння детективом не можна відділяти час, роз’єднувати особисте і справи. Все об’єднується в одну купу і жахливі картини побачені зранку не дають заснути ввечері. Чиясь сильна рука торкнулась його плеча. То був його друг. Лікар-хірург у місцевій лікарні. Робі Швайгер сів поруч і усміхнувся широко, демонструючи білі здорові зуби.

      У справах? Яке діло вже розкрив?

      Ні, тільки відпочинок.

      Ти не вмієш відпочивати. – Знову сміх. – Мені келих пива.

      Закінчилась зміна?

      Ага. Прооперував апендикс, потім шунтування, а у останні хвилини завершення зміни, помер пацієнт із повторною гангреною. Скільки не ріж, а все одно помирають.

      Чув про вбиту жінку на вулиці Франка?

      Ага. Жахлива справа. Тобі дісталось?

      Аякже. Жодної зачіпки. Рука хірурга.

      На що натякаєш? – Робі втупився поглядом у співрозмовника, проте Давид суворо дивився у свій стакан.

      Абсолютно ні на що! Просто так не може бути, щоб ні в чому себе не проколов. До того ж ці всі надрізи, і різні медичні штуки примушують думати, що це спеціаліст. Проте чому саме тепер?

      Ти мене питаєш? Я постійно на роботі. Жодного часу на себе. Ти як відпочив?

      Був у Нідерландах, лазив у гори. Дуже весело.

      А насправді?

      Сидів на березі моря і пив. Як же мені хочеться впіймати цього божевільного і всадити йому кулю в чоло. – Знову подвійне віскі. Дубровський вже відчував прилив гніву у пульсуючих скронях. – Тобі доводилось робити операцію, рятувати вбивцю?

      Багато разів. І ти ще кажеш, що це у тебе робота погана. – Ледь помітна усмішка.

      Не весела ця історія. Хочеш фото покажу?

      Давай. – Робі переглянув швиденько десять фотокарток. Одна гірша від іншої, і скривив гримасу огиди. – Якого біса? Я думав мене вже нічим не здивуєш.

      Ага! Жодної помилки, жодної! Скільки ж часу займає підготовка до такого вбивства?

      Який мотив?

      Я думаю, що біль. Звичайна справа біль.

      Кайф від болю жертви?

      Що ти відчуваєш підчас операції?

      Ого! Не треба мене рівняти до цих психів! Я думаю, як врятувати людину, а не скалічити. Твої здогадки, щодо хірурга ще ні про що не говорять.

Давид відволікся на жінку років тридцяти, вона стояла біля нього і замовляла два мартіні. Він підморгнув своєму другові і повів розмову із блондинкою. Та охоче відповідала на питання. Через двадцять хвилин вона вела його машину, ще через двадцять знімала з нього сорочку. Холодне ліжко здалось таким чужим. Крізь вікно пробивалось світло ліхтарів і краплі дощу вистукували сумну мелодію. Відчуваючи гаряче чуже тіло під собою детектив почав згадувати знову деталі. Сині губи, коричневі очі, вбивця не чіпав обличчя і грудей. Чому саме ці зони залишились без надрізів? Жінка торкалась його волосся, він відчував її рухи, її дихання. Вона занадто близько, занадто чужа, щоб бути у його ліжку. Ця кімната уже давно не бачила чужої присутності. Що він робить? Дубровський зупинився і подумав, що будь який чоловік звернув би увагу на груди. Потім він згадав її у морзі, синє тіло і налиті груди. В чому сенс тоді? Не ґвалтував і не залишив жодного сліду.

      Чорт!

      Щось не так?

      Я не можу! Не можу так!

      Все добре…

      Ні! Тобі потрібно піти. Йди геть!

      Але ж…

Давид зіскочив з ліжка, одягнув штани і ввімкнув світло. Оголена і спантеличена незнайомка сиділа на ліжку і намагалась зрозуміти чи це жарт, чи він насправді хоче, щоб вона пішла. Дубровський зібрав увесь її одяг і сильно стиснувши руку потягнув до дверей.

      Одягайся!

      Ти просто сволота!

Отримавши болісного ляпаса він відкрив двері і виставив блондинку за двері. Вона ще кричала різні слова, проте це вже не цікавило його. Давид вимкнув світло і повалився на ліжко. Він такий же як і всі, спочатку примушує підкоритись, а при найменшому спаді емоцій викидає жінок, як непотріб. Заплющивши очі побачив багато крові, яка перемішується із каналізацією і дощем. Всі думки зайняті роботою, яка приносить тільки біль. Розкрити б тільки цю справу, вже багато разів давав собі обіцянку, що піде геть, проте це вже хвороба, ця робота і є він. Детектив ось хто такий Давид. Його вирвало прямо на підлогу і тільки після цього він заснув.  

Зранку після двох кружок кави детектив вирішив пройтись місцями, вулицями, щоб відкопати хоч якісь ідеї. Покружлявши на автомобілі годину він зайшов у закинуту вулицю, яка вивела його на лікарню. Не любитель запаху медикаментів і навіть боязко ставлячись до білих халатів довго думав чи варто туди заходити. Назва лікарні була дуже знайомою, проте він не міг згадати чому саме. Проходячи білим коридором і збиваючись у людей зміг зловити серед усього крику знайомий голос.

      Інкубаційний набор! Так! Пережміть артерію! Якого біса! Так! Є!

У синьому костюмі стояв Робі Швайгер і розкидувався словами, ще декілька медсестер орудувало біля пацієнта. Кров пішла фонтаном. Хірург затис артерію і передав хворого в руки іншому лікарю. Знімаючи свою забризкану кров’ю  форму він угледів детектива і усміхнувся.

      Я думав ти тільки ріжеш людей.

      Ага! Дуже смішно! Ти в реанімації. Тут невідкладна допомога, саме серце цієї лікарні. До речі, що ти тут  робиш?

      Мені щось здається, що я заблукав. – Почухав потилицю.

      Це смішно! Маєш кепський вигляд.

      Ви чим вночі займаєтесь?

      Людей рятуємо! – Робі суворо на нього поглянув. – Ходімо, вип’ємо кави.

Дубровський почав нервуватись. Тут же навіть курити не можна, а нікотин хоч якось відволікав. Він потер долонею скроні і вдихнув запах кави. Сівши в крісло відчув страшенну втому, проте день тільки починався. У кімнату ввійшла красива жінка, теж лікар. Давид починав пригадувати, що Робі давненько вже закоханий у судинного лікаря по імені Надія. Проте ніяк вони не можуть по людськи зійтись. Ця давня історія трохи відволікла його.

      Доброго ранку. Як ви детектив? Тримайте каву.

      Привіт. – Робі усміхнувся занадто широко і це виглядало дуже кумедно.

      Як операція? Вдало?

      Я сьогодні в реанімації, тому тільки рятую.

      А-а-а-а. ну якщо щось цікаве буде я тобі скажу. – Вона відпила кави і знову повернулась до детектива, який вже впадав у сон. – Так, що вас сюди привело?

      Власне кажучи нічого. Не можу знайти зачіпку, от і вештаюсь містом.

У кімнату увірвалась дуже приваблива жінка. Її поява підбадьорила детектива. Рудоволоса незнайомка вкинула стоси паперів на стіл і не привітавшись подалась ритись в холодильнику. Відкопавши шматки піци і пепсі, всілась у протилежне від Давида крісло і усміхнулась.

      Що такі всі нудні? Пацієнти мруть, як мухи?

      Господи, що за слова? – Надія кинула погляд на Робі, проте той не зводив очей із рудоволосої жінки.

      А що? – вона запхала великий кусок до рота. – Я так зголодніла. Немає часу навіть на обід.

      Тому ти прийшла до нас?

      А. – Вона махнула рукою і зацікавлено поглянула на Давида. – А ви хто? На лікаря не дуже схожі.

      Я детектив Давид Дубровський.

      Ой! – Жінка зробила два ковтки пепсі і знову усміхнулась. – Багато про вас чула. Ви легенда.

      Невже! – Такі компліменти дуже здивували його. – І що кажуть про мене?

      Тільки хороше! – Знову усмішка.

      А ви хто?

      Це моя подруга. Вона викладає філософію у місцевому університеті.

      Емілія.

      Просто Емілія?

      Для вас так.

Детектив не відповів на фальшиву усмішку. Жінка прийнялась знову їсти, а двоє лікарів спостерігали за нею. Такий розклад ролі зацікавив спостережливого Давида. Рудоволоса грива зметнулась вверх, а сірі очі замиготіли іскорками. Вона здавалась демоном, фурією, але такою привабливою і спокусливою. Давид зосередився на ній і вже думав, як би затягнути цю особу в ліжко. У тоненьких пальцях опинилась цигарка.

      Є у когось прикурити?

      Ходімо. Я теж хочу.

Дві жінки зникли у дверях. Робі насуплено втупився у кружку з кавою, щось дуже сильно його дратувало.

      Щось не так? До її появи ти виглядав зовсім інакшим!

      Все добре!

      Давно її знаєш?

      Достатньо.

Давид зовсім не мав настрою до випитування і атмосфера лікарні дуже дратувала. Через годину він сидів у кабінеті Островського.

      Я впевнений, що це хірург!

      Який?

      Я думаю, що це мій друг…

      Робі? Ти здурів?

Дубровський захитав головою і вийшов на двір. Чорний автомобіль виблискував на сонці, не часто можна у цей час зустрітись із такою погодою. Не витримуючи більше він поїхав у бар, щоб насолодитись смаком рому. Ступивши на поріг клубу, одразу ж впізнав сьогоднішню привабливу особу, котра справила незабутнє враження. Випивши ще три стакани рому подався до неї.

      Можна?

      О! Детектив. – книга відклалась в бік. – Звісно.

      Як можете тут читати? – Він намагався роздивитись назву книги.

      А-а-а, це тільки повторення, забула деякі думки. Таку літературу потрібно перечитувати. – короткий сміх.

      Це Кант? І ви його осилили?

      Я ж викладач філософії.

      А, так. Вибачте.

Давид почувався некомфортно разом з нею. Вона вселяла невпевненість і власність. Зазвичай таке враження він справляв на співрозмовника, проте тепер ніяк не міг взяти себе в руки. Очі гіпнотизували, а рухи ставали все більш спокійними і він втрачав над собою контроль. Замовивши ще віскі Дубровський думав тільки про неї. Жодна жінка вже довгий час не викликала в нього таку цікавість. Занадто приваблива, занадто розумна, а може опинитись у його власності. Детектив прикусив палець і не помітив, що вони вже десь п’ять хвилин мовчать, а вона спостерігає.

      Кхм… я не бачив вас до тепер у цьому барі.

      Я недавно про нього дізналась.

      Полюбляєте блюз?

      Ні, скоріше джаз, але сьогодні хотілось послухати блюз.

      Угу. А я от, обожнюю слухати живу гру. Постійні три товариші у мене: віскі, цигарка і блюз.

      Веселе у вас життя. – легенька усмішка. Вона облизала краплі мартіні із вишні у підморгнула детективу. – Як справи із розслідуванням?

      Нічого не змінилось . – Давид знову замовив віскі, тепер із ледом. – цей вбивця такий розумний.

      Невже!

      Ага, боюсь ця справа нерозкрита так і ляже у шухляду. Хіба що він чимось проколеться. Так би мовити навмисно нашкодить сам собі.

      Як це розуміти?

      Ну, є такі вбивці, що на підсвідомому рівні роблять усе щоб їх спіймали. Правда це буде дуже маленька деталь, навіть мікроскопічна. Дуже хочеться не проґавити її.

      А якщо цей вбивця не такий?

      То мені не розкрити цю справу.

      Думаєте він ще когось вб’є?

      Не знаю. Не знаю.

Її очі стали менш зацікавленими, згасла мимовільна іскорка. Вона замовила ще мартіні і вони мовчки спостерігали за людьми, які приходили і виходили. Хмари диму пролітали із одного кінця залу в інший. Меланхолійний блюз навіював втрачені моменти і сильні сторони життя. Дубровський докурив останню цигарку і згадав, що зовсім розклеївся. Так не повинно бути! Ця справа доводить його, розчавлює. Проводити кордони між роботою і приватним неможливо. Він облизав сухі губи і вирішив все таки налагодити контакт із цією чортицею. Емілія погодилась на один танець. Вона йому віддалась, тонка статура в ритм проводила рухи по колу, а детектив все більше тонув в її очах. З кожним кроком її тіло починало напружуватись. Він намагався зблизитись, але її плоть притягувалась до іншого полюсу. Руки міцніше притискали до нього, проте все марно. Емілія робила кроки все віддаленими все відчуженими. Детектив зробив останню спробу і різко стиснув тонку талію. Примусив очима зазирнути у свої. Там був якийсь жах, страх перед його  постаттю, перед усім довколишнім. Дубровський зловив там огиду до себе і залишився стояти посеред зали у самоті. Блюз підносився вище, а він ніяк не міг збагнути в чому помилка. Через секунди детектив вискочив із задушливого бару на двір. Серед тисячі різноколірних світлофорів стояла та сама незнайомка. Вона намагалась одягнути сіре пальто і запхати в сумку книжку. Зловив руку у повітрі і знову погляди стали зовсім близькими, показуючи страх і зацікавленість.

      Що не так?

      Все так! Мені додому потрібно! Відпустіть!

      Так просто додому не ідуть. Ви…

Вона вирвалась і застрибнула у чорне таксі. Отак залишається тільки секундний запах парфумів від жінки до якої щось відчував, жінки, яку хотілось залишити на ніч, на ранок, можливо назавжди. Детектив стояв і вдихав холод нічного міста. Трохи розчарований прийшов додому, відкрив вікно і продовжив розмову із склянкою віскі. Під звуки невтомного міста він заснув думаючи про кров, порізи, вбивцю і недосяжність жіночної краси.

Гидкі звуки вривались крізь сон. Одночасно дзвонив і будильник і телефон. Дубровський відчув гіркий присмак у роті і поглянувши у вікно, не розумів скільки ж він спав. Піднявши слухавку він почув стривожений голос Островського. Не часто можна зловити такий настрій у начальника.

      Ти де? У нас знову вбивство. Я кинув вже адресу! Чим скоріш приходь! Тут така дурня. Це Надія. Думаю ти її знаєш!

Брудний автомобіль зупинився на звалищі. Довкола були розкидані каміння, цегла, цемент, дерева. Найбільше детектив здивувався, що увесь цей гармидер був влаштований практично у центрі міста. Пробираючись через калюжі і гори матеріалу Дубровський йшов до купки поліцейських і спалахів фотокамер. При його появі всі загомоніли ще гучніше і розступились показуючи купу перемолотого фаршу.

На сірому асфальті під відкритим небом лежало вже давно застигле тіло. Чорне волосся акуратно розкладене довкола, голова нахилена вбік, очі закриті, появились підшкірні крововиливи. Помітний удар на правій скроні, скоріше за все це при падінні. В цілому все такі ж самі надрізи, розпоротий живіт, детектив нагнувся, щоб намацати перев’язаний джгут, переконавшись він зняв рукавичку. Потім одягнув маску і повернувся до грудей. Розкрита грудна клітка, крізь чорну дірку, яму, порожнечу, видно розрізане на шматки серце. Спалахи фотоапаратів повернули Дубровського до реальності. Він скинув маску і закурив. Один із експертів звернувся до нього коли трохи стишився шум.

      Детектив помітили щось?

      Ні. Скажіть, що це за звалище?

      Це будівництво. Тут хочуть побудувати театр, проте цей проект зупинили.

      Як давно?

      Вже десь два місяці.

      Тут нікого не буває?

      Інколи приходять люди, можливо туристи.

      Ну звісно, знову відкритий доступ.

      Ми забираємо тіло у лікарню. Хочете з нами?

      Так. Тільки я на своїй машині.

Допоки декілька чоловіків запаковували бліду жінку у чорний пакет детектив пройшовся місциною. Тільки купа непотребу, жодних слідів, навіть від автівки. Цього разу вбивця обрав справді тихе місце, тут мало імовірно, що хтось наткнеться на нього серед ночі. Для чого було вбивати лікаря? Невже він був у лікарню і Надія не правильно поставила йому діагноз або взагалі відмовилась лікувати? Тому вбивця вирішив помститись? Дубровський розгорнув картонні коробки, потім розрізав цемент – нічого. Під купою дощок була тільки глина. Вийняв цигарку і повільно почав повертатись до автомобіля. Залишити на декілька місяців без догляду будівництво у центрі міста – повна дурня. Він придивлявся до ґрунту, чи немає дивних слідів, проте всі натоптали так багато, що зібрати матеріал можна тільки з тіла. Давид відкинув дошки, провів рукою по землі, роззирнувся і розгледів коричневий листок. Печатний текст, точно сторінка з якоїсь книги, можливо статті. Склав і засунув собі у кишеню. Автомобіль їхав швидко і за декілька хвилин детектив проходив знайомі коридори, вбирав у себе знайомий запах. Патологоанатом стояв біля металічного столу на який перекладували тіло.

Руки у медичних рукавицях підняли холодну ногу, потім іншу. Дубровський одягнув маску і приблизився до тіла. Вона виглядала такою спокійною, ніби спить, жодних тривог, ніяких емоцій, на секунду він позаздрив їй, адже на нього чекає нудний і жорстокий день.

      Так! Бачиш отут подряпини на руках від ліктя і вниз? Оце признаки того що вона боролась з вбивцею.

      Хочеш сказати він не одразу зв’язав її?

      Думаю, що ні, навіть… – Руки знову полізли до кінцівок. – Вбивця зв’язав тільки ноги, а руки ні.

      Невже він її ґвалтував? – Дубровський поліз роздивлятись таз.

      Боюсь, що ні, тут немає навіть синців від ударів.

      От чорт! – Давид відвернувся. – Давай послідовність.

      Зачекай. Я хочу подивитись серце. – Руки вийняли пошматоване серце. – Як же він зробив торакотомію? А! бачу, припікав рани, проте зламав майже всі ребра.

      Що це означає?

      Вбивця розрізав грудну клітку, вставив ретрактор, щоб дістатись до серця. Робив це дуже швидко, я думаю хотів відчути гаряче серце у своїх руках.

      От скажи тепер це був лікар?

Патологоанатом тримав у руках шматки серця і зацікавлено роздивлявся їх.

      Хм… Виходить він порізав серце всередині, а вже потім повиймав шматками і знову склав всередину. Таки погрався він з нею.

      Ти мені скажи, чи це лікар?

      Ні. Це або ще студент, або любитель, але точно не лікар.

      От чорт! Я увесь час думав, був упевнений, що це хірург.

      Так не скривають грудну клітку… Хіба що він хотів, щоб ми не думали, що він лікар і тому допустив стільки помилок, адже перші його кроки були дуже точними.

      Або він просто дуже сильно хотів добратись до серця і забув послідовність дій. Він втратив над собою контроль! От чорт! Чорт!

Дубровський вдарив кулаком об металічний столик, вийняв цигарку. Обвів поглядом тіло і кивнув своєму другу. Надворі стало зовсім тепло і сонячно, а в нього на душі було так гидко, що він не зміг придушити приступ нудоти. Запах медичних препаратів вкинув його в одурманення. Закрутилось в голові, проте цей стан підкидував дуже важливу річ. Давид вийняв з кишені листок, а потім телефон. Не часто користується, але все таки техніка іде всім на користь. Увів декілька речень у поле для тексту і там вибив Емануїл Кант. Тримаючи в руках листок він згадував, прокручував у голові, десь вже чув таку назву. Вечір в барі, рудоволоса жінка, а на столі книга. Отакої! Швидко вскочив у автомобіль і вже по дорозі дізнався її адресу. Через майже годину швидкої їзди він без ордеру на арешт ввірвався у велику квартиру обставлену в стилі італійського бароко. Емілія із жахом кинулась до дверей, проте було пізно, холодні наручники вмить обвили її зап’ястя і не звертаючи на крики Дубровський втягнув її в автомобіль, а потім так само протягнув усім коридором у відділку. Емілія боляче вдарилась об стіл, але все таки втрималась на стільцеві. Детектив сів навпроти і усміхнувся.

      Ну?

      Я не знаю що ти від мене хочеш. – Кокетлива усмішка.

      Не грайся зі мною!

Піднявся і увімкнув камеру, а потім повільно розклав на стіл фотографії двох жертв. Через п’ять хвилин у кімнату влетів Островський. Без жодних слів він витягнув Давида за двері. Вони мовчки пройшлись у кабінет начальника.

      Ти хоч розумієш, що робиш?

      Вона вбивця!

      Які є докази! Ти без дозволу вдерся у її квартиру. Я хочу, щоб ти здав значок і зброю. Дістали твої вибрики!

      Але ж… Вона читає Канта, а на місці злочину я знайшов цей листок. – Коричневий листок відправився у смітник.

      Вона іде додому допоки у нас не появились проблеми через тебе.

      Вишліть туди…

      Там вже все перевірено, жодної книги, жодного натяку на те, що ця жінка чимось таким займається.

Дубровський вийшов з кабінету і повернувся до неї. Та ж сама усмішка і стійкість. Островський теж привітно усміхнувся їй, а потім висловив вибачення.

      Що ж мені приємна була така пригода, тому жодних претензій до вас не буду висувати. На все добре панове! – Вона підморгнула Давиду.

Дубровський вийняв пістолет і значок, наручники Островський уже тримав у руках.

      На все добре. Ти був прекрасним детективом і є чудовою людиною.

Він завагався, проте Давид так і сидів опустивши голову. Через хвилину двері відкрились, а потім стало тихо. Отут детектив і дав волю емоціям. Справа усього його життя пішла коту під хвіст. Тепер життя остаточно втратило сенс до існування. Жодних емоцій окрім болі. Одна повільна і пекуча біль розтікалась по всьому тілі. Сльози текли по руках. Суворість реальності знову взяла гору. Він був упевнений на всі відсотки, що то вона вбивця, але вже тепер усе не мало значення. Встав і вимкнув камеру, вийняв касету. Швидко пробігся коридорами, щоб вдихнути повітря. Приступу нудоти не було. По дорозі додому він купив собі дві склянки віскі і пачку цигарок.

Порожня квартира зустріла із ворожістю, адже тепер їм доведеться познайомитись ближче. Він не знав чим займаються безробітні люди. Стало дуже гидко і чомусь соромно, можливо від того, що знову все зіпсував. Випив келих пекучого напою і ввімкнув відео програвач. Чорний екран замиготів і він побачив себе разом із рудоволосою жінкою. Зі сторони ще дужче було видно, як вона вміє гарно себе тримати. Він сів і почав спостерігати, зовсім нічого нового. На відео, коли він вийшов, то вона нерухомо сидить, і Дубровський хотів вимкнути і припинити цю нудну справу, проте Емілія підвелась і підійшла ближче до камери. Вона усміхалась.

      Я впевнена, що ти забереш собі додому цю дискету, тому хочу залишити тобі гарні спогади про мене. Хочеш знати хто вбив двох жінок? – Маленька пауза, Давид напружився. – Я! Журналістка відмовила мені так само, як я тобі. Вона писала про мене статтю, а у вечері йшла додому. Тому через її самовпевненість мені довелось її трішечки покарати. Хоча ні! Потрібно розпочати з останньої жертви. – Короткий сміх. – Надія! Моя кохана Надія. Ми зустрічались два роки, але її постійно тягнуло до інших, а потім до Робі. Цей дурний хірург усе мені зіпсував. Усе моє життя зіпсував. – Вона стала серйозніше. Навіть зліше. – Отак! Тому я обрала таку розправу. Я її кохала і вона мене, але потім все віддалялась і геть закинула мене. А нещодавно сказала, що не хочеться бачитись навіть зі мною. Ти хоч розумієш, як це, коли людина яку ти кохаєш каже, що ненавидить тебе? – Дубровський побачив у її очах себе. Йому було дуже знайоме це відчуття. – Це взагалі вона у всьому винна, а я тільки не могла більше витримувати самотності і бачити постійно, як кохана належить не мені. Робі ніколи не давав їй того, що давала я. М-м-м-м… Таке паскудство. Я знаю, що вчинила гидко, але… – Вона знизала плечима і скривилась. – Всередині порожнеча. Немає нічого окрім пустоти,яка поїдає, не дає спати, не дає їсти, а постійно примушує робити різні погані речі. Якщо ти думаєш, що не спіймав мене, то я давно уже в клітці, у тюрмі, яку сама ж собі побудувала. Детектив ви розкрили справу. Не намагайся мене відшукати, я тепер уже лечу у літаку далеко від цих людей. Ми з тобою зустрінемось тільки в пеклі.

Дубровський відчув холод за спиною. Вона мовчала і дивилась прямо на нього. Секунди відліку крутились, а Емілія не змінювалась. Йому на деякий момент здалось що вона поруч з ним у кімнаті. Закрив очі і вимкнув відео програвач. Підійшов до вікна. Отака ціна мрії. Він марив, щоб знайти вбивцю, а вбивця сам його знайшов. Детектив усміхнувся. Він знав, що не втратив свої навики, а це значить, що життя піде своїм звичайним рухом. Яка різниця, куди вона подалась? Справу розкрито, хай про це відомо тільки йому.

Він відкрив вікно і закурив цигарку. На щастя дощу сьогодні не має. Можна кудись сходити. Проте Давид знав, що у нього є важливіші справи за прогулянки у парку. Втрачати і знову знаходити – ось таке життя, така незмінна реальність. Годинник пробив четверту. Все іде і від людей залежить, як саме проводяться хвилини між годинниковими стрілками.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *