Іван РИБЧУК. Вбивця з Каена

Історія розпочинається в місті під назвою Каен, де протягом тижня відбувалися дивні події, які ніхто не міг пояснити. Вирішити проблему покликали відомого знавця надприродних аномалій – Джона Фішку, який мав великий досвід у цій сфері. На його рахунку незліченна кількість демонів, упирів, живих мерців, вампірів і це ще не весь список. Але з таким випадком він ще не стикався. 

 

Розділ І

Початок справи

– Добрий день пане мер – сказав, ввічливо знявши шапку Джон – Для мене честь, що для такої важливої справи ви покликали саме мене.

– А для мене честь Бачити вас тут, незважаючи на цю – мер нервово ковтнув – “ситуацію”. Ви напевно чули, що до вас ми наймали висококласних детективів – майстрів своєї справи. Всі вони були зацікавлені цією справою, але жоден з них не лишився в живих – витер піт з лоба – тому я ще раз спитаю, ви точно хочете взятися за розслідування пане Фішка?

– З всією повагою до детективів, вони повели себе як справжні дурні, вважаючи, що мають справу з простим серійним вбивцею, або маньяком. Пане мер, ви можете називати мене божевільним, та на мою думку тут замішані злі сили – в цей момент вікно відкрилось і вітер піднявши стопку документів, розсипав їх по кабінету.

– Ще місяць тому, я б і справді назвав вас божевільним пане Фішка, але цю справу ніяк, окрім як злими силами не я не можу охарактеризувати. Отже, ви все таки беретеся за справу?

– А хіба це не очевидно, якщо не я, то боюсь ніхто з цим не впорається.

– Я, ні все місто покладається на вас – мер видихнув з полегшенням – так, що питайте, що вас цікавить, я розкажу все в подробицях, а поки що як на рахунок кави, чи ви надаєте перевагу чомусь міцнішому. У мене є чудесний коньяк 100 літньої витримки.

– Мені тільки каву, будь ласка, не люблю працювати напідпитку, алкоголь плутає думки. – Джон всівся зручніше в шкіряному кріслі і почав гортав документи, що напередодні розкинув вітер

– Лілі – крикнув мер і за хвилину в кабінет зайшла високоросла молода радниця – Принеси мені і моєму гостю кави, і щось попоїсти, нас очікує довга ніч – Лілі посміхнулась, кивнула і побігла заварювати каву

– Отже пане мер, поки ваша мила секретарка несе нам каву, можу я вас попросити, надати мені всі документи і вирізки з газет, щоб я міг детальніше ознайомитися із справою, бо те що я тримаю зараз мені ні про що не говорить.

– Тут ви праві, зараз пошукаю решту в столі, але мушу зразу попередити, вони вам не сильно допоможуть – Мер почав ритися в толі і витягнув дві величезні папки, які вже встигли покритись пилом – Ось, все що у нас є по цій справі.

– Набагато менше, аніж я очікував. Тому ви сказали, що вони мені не сильно допоможуть, пане мер.

– Саме так. Просто ще нікому не вдавалося побачите “це” і вернутися живим.

– Взагалі жодних свідків? – стурбовано запитав Джон

– Вони є, але більша частина з них, на мій погляд – вигадка.

– В кожній брехні є частина правди, так що нам потрібно найти ті свідчення, які повторюються найчастіше. Саме так ми отримаємо повну картину того, що тут відбувається.

– Думаю ви праві, отже нас очікує клопітка робота – мер подивився в сторону дверей – а ось і наша кава з пирогом. Спасибі Лілі, можеш йти додому, але остерігайся безлюдних вулиць – Лілі подякувала у відповідь і пішла – Джоне, пригощайтесь, це наш фірмовий пиріг, Лілі сама пекла.

– Не відмовлюсь – Джон і мер їли пиріг запиваючи його кавою і паралельно дивилися на свідчення очевидців. Всього дві години клопіткої праці і вже є результат.

– Підсумуємо – сказав Джон тримаючи в руках листок – з того що ми маємо стає ясно, що вбивця не людина, а велика лахмата тварина з хвостом, довгими кігтями, кликами і червоно-жовтими очима. Мер – різко промовив Джон – ану покажіть мені фотографії з місця вбивств, я маю дещо перевірити.

– Звісно, але попереджую кадри викликають відразу і жах, майже в кожного – дістає фотографії з сейфу – ось, тільки прошу, не показуйте їх мені

– Добре, мені просто потрібно підтвердити мої догадки – Джон гортав фотографію за фотографією, після чого промовив – Як я і думав.

– Що саме? – Схвильовано запитав мер

– У вбивці є свій почерк, кожна жертва має на тілі сліди величезних кігтів і подекуди укусів, а саме головне і напевно найжахливіше – це розпорені животи у всіх без винятку. Пане мер, як довго відбуваються вбивства і скільки всього жертв?

– У цієї істоти є своя закономірність, вона вбиває вже другий тиждень, по людині щоночі

– Дякую, останнє питання, чи сьогодні були жертви і котра зараз година?

– Ні, не було – мер подивився на годинник – зараз 9 година після полудня, а що?

– Я думаю, що зможу застати цю істоту, а можливо і спасти чиєсь життя, тому на разі вимушений прощатися – Джон швидко одягнув своє коротке чорне пальто з шапкою і вибіг, не дослуховуючи слів мера, адже на кону було людське життя. Сівши в машину, Джон вирушив на вулицю Короля Каена, саме там, сьогодні має відбутися вбивство. Працюючи над матеріалами, Джон помітив, що вбивства відбуваються по черзі і лише на трьох головних вулицях: Центральній, Привокзальній і на вулиці Короля Каена. Час вбивства завжди різний, але і тут він знайшов зв’язок, судячи по записам, істота з’являється не раніше 10 і не пізніше 12 ночі.

 

Розділ ІІ

Зустріч з Істотою

Приїхавши на місце Джон одразу ж глянув на годинник – Зараз 9:30 час ще є, потрібно спішити – Він почав обшукувати всі провулки, затінки – все, де можна було сховатися, очікуючи свою жертву. Пройшло майже пів години і Джон потрохи починав розчаровуватися у своїй догадці, аж поки він не почув пронизливий крик і ледь чутний, із-за звуків міста, стогін про допомогу. Не вагаючись ані секунди, Джон побіг на крик, думаючи лише про порятунок жертви. Біжучи незліченними провулками він на мить втратив слід, його не покидала думка, що людині кінець, а він наступний. Цілих 10 секунд не було чутно ані звуку, кожна мить тривала, як хвилина, серцебиття прискорилось, вуха сконцентрувались, здавалось наче він відключив всі органи відчуття окрім слуху. І ось, довгоочікуваний крик, звучав дуже близько, буквально за рогом , Джон без вагань забіг і одразу ж замер на місці, перед ним було те, чого він так не хотів побачити – величезна, лахмата, майже двохметрова істота з довгими пазурами, гострими як шабля кликами і довгим хвостом, що стоїть над бідолашною жінкою, яка з останніх сил благала про допомогу. Побачивши Джона вона посміхнулась і в цей момент істота нанесла удар пазурами, із-за чого кров потекла, заповнюючи провулок, але істота не зупинилась і продовжила спотворювати тіло жінки – удар за ударом і від тіла лишилась лише груда м’яса, яка лише частково нагадувала людське тіло. Джон не витримав і крикнув з усіх сил – Залиш її в спокої, ти той хто не належить цьому світу – судячи по реакції істоти ці слова її зачепили, адже вона вмить обернулась до нього і він побачив те що всі так описували: очі – одне з яких було червоним, а інше жовтим, ніщо в житті його так не лякало, як цей пронизливий, сповнений ненависті погляд. Та Джон не здався, він витягнув свій револьвер 16 калібра і наставив його на істоту, цілячись їй в голову, істота це відчула і побігла прямо на нього. Переляканий, Джон, стріляв вже не цілячись – дві пулі попали в лапу, одна в голову, але це не спинило істоту, вона накинулась на нього вибивши револьвер з рук і вчепилась зубами в плече, прокусивши його наскрізь, Джон не розгубився і відповів їй ударом срібного ножа в шию. Створіння заволало і видавало такі звуки, що її стало навіть шкода, але Джон був непохитний, він з усієї сили наніс удар ножем в голову, після чого істота впала замертво. Окрилений перемогою, Джон не помічав, що його рука стікає кров’ю, в очах потемніло і він впав в калюжу своєї ж крові, посміхаючись, адже йому вдалось неможливе.

–          Доброго ранку пане Фішка – Джон відкрив очі і попробував встати, але впав на землю відчувши сильний біль – вам не можна підніматися, рани надто серйозні, якщо чесно ми не вірили, що ви взагалі виживите

–          Стоп, а де я? – розгублено питає Джон

–          Ви в лікарні Святого Іоана, вас сюди відправили поліцейські, котрі знайшли вас в провулку напівмертвого.

–          А істота, що з нею?

–          Я не розумію про що ви. Думаю вам варто поспілкуватися з мером, він чекає за дверима.

–          Думаю це те що мені потрібно, покличте його.

–          Добре, але пам’ятайте, вам не можна хвилюватися – медсестра відкрила двері і впустила мера – На разі я вас покину, якщо щось знадобиться натисніть на кнопку, що біля вас. – Але Джон наче не чув її слів і вона спокійно вийшла

–          Пане мер, хоча б ви мені поясніть, що сталося, куди ділась ця істота?

–          Вибачте пане Фішка, але відповідей на ці питання у мене немає, ми знайшли вас в провулку самого, єдине свідчення того, що там була істота це – мертве тіло і величезна калюжа крові. І я знаю, що вам не можна хвилюватися, але ви мусите це побачити – мер дістає з піджака новий випуск місцевої газети і вручає її Джону – на першій шпальті

–          Не може бути, – На головній шпальті було написано про ще одне вбивство, яке відбулось напередодні вночі, такі самі рани, все співпадало з минулими вбивствами – я вистрелив у неї 4 пулі з чистого срібла, і двічі вдарив ножем в голову. Так що, це я маю вибачитися перед вами пане мер, у мене був шанс, але я його не використав.

–          Не переживайте на рахунок цього, зараз вже пізно, краще відпочиньте і виспіться, а нашу розмову продовжимо завтра, я говорив з вашим лікарем, ви будете в строю через тиждень, або навіть раніше – мер ввічливо посміхнувся, взяв своє пальто і на прощання промовив – все буде добре, головне не хвилюйтесь.

 

Скориставшись порадою, Джон намагався заснути, але кожного разу як він закривав очі, то бачив цей пронизливий сповнений ненависті до людей погляд. Джон знав, що він ще раз зустрінеться з цією істотою і на цей раз він має бути підготовлений, тому він взяв телефон і почав шукати в інтернеті, що ж це за істота. Пройшло дві години марних пошуків, аж поки Джон не знайшов її – Малет, древня твариноподібна істота, яка є фізичною формою всієї ненависті тварин до людей, воно появляється лише там де відношення до тварин гірше аніж до мукора. – Це все пояснює – сказав Джон – По Каені, нещодавно пройшлась смертельна хвороба, яка мала властивість передаватися від тварин до людей, що і призвело до масових вбивств тварин на вулицях, що також пояснює, чому Малет вбиває саме там. Зранку треба повідомити мера, тому мені краще поспати – Джон ще трохи полежав дивлячись в стелю, але втома взяла верх і він заснув.

 

Розділ ІІІ

 Болюча втрата

Проснувшись зранку, Джон одразу ж покликав медсестру – Вибачте, а мер сьогодні заходив, мені потрібно дещо йому повідомити – Посмішка на обличчі медсестри вмить пропала і її лице стало похмурим.

–          Мені не хочеться це говорити, але мер помер сьогодні вночі, в тому самому провулку, в якому вас знайшли – Від почутого в Джона піднявся тиск, його лице наповнилось люттю, через що медсестрі довелось ввести йому заспокоююче. Заспокоївшись він спитав:

–          Причиною смерті була та істота, чи не так?

–          Так, тіло було розірване на шматочки, лікарі заледве впізнали його.

–          Зрозуміло, останнє запитання – Як скоро мене випишуть?

–          Ваші рани майже загоїлися, так що завтра вас можна вже виписувати.

–          Добре, дякую за інформацію, а на разі можете йти мені потрібно побути  самому – Медсестра знову посміхнулась похлопала Джона по плечу і мовчки пішла. Залишившись один, Джон взяв телефон і подзвонив єдиній людині, яка могла йому б допомогти:

–          Алло, Сем це ти?

–          Так, Джон радий тебе чути, ти давно не дзвонив, щось сталося?

–          Не має часу пояснювати, надішли мені мій спеціальний набір і побільше святої води, на адресу, яку я тобі надішлю пізніше.

–          Отже трапилось щось дуже серйозне, звісно, я надішлю все, так швидко як тільки можливо

–          Дякую, я в боргу не залишусь – після цих слів Джон кинув трубку і надіслав адресу своєї орендованої квартири. Не в змозі більше лежати, читаючи про все нові жертви, він зібрав всі свої речі, лишив записку, яку написав вночі і виліз через вікно на балкон, з якого без проблем спустився вниз з другого поверху. Після чого він знайшов свою машину і поїхав до квартири. Їдучи Джон весь час думав про Малет, він знав причину, чому він появився, але є один нюанс – щоб Малет появився, недостатньо лише мертвих тварин, потрібен також ритуал, без якого Малет був би просто духом, який вселявся б в тварин. Але він має своє власне тіло, отже хтось його прикликав і провів ритуал, тому варто приготовитися до того, що за Малетом хтось стоїть.

 

Розділ ІV

Кінець справи

Приїхавши додому Джон побачив, що посилка вже прибула, він зрадів, але вирішив відкрити її вже всередині.

–          Обережність не помішає, я правильно зрозумів. – Джон озирнувся і побачив стоячого за ним усміхненого Сема

–          Ти що тут забув? – різко промовив Джон

–          Не гарячкуй, я прочитав, що тут відбувається і вирішив, що тобі не помішає допомога. – Сем підійшов і обійняв Джона і промовив – Я так радий тебе бачити

–          І справді, допомога мені не помішає, але ти хоч розумієш, на який ризик ми йдемо?

–          Так, тому я і тут – Сем посміхнувся – Тому, бери коробку, як я розумію нас чекає гаряча ніч

–          Що правда то правда. Ось візьми – Джон подає Сему один пістолет 10 срібних куль і бутилу святої води – не забудь змочити пулі у воді, так вони стануть більш ефективними.

–          Я знаю, не перший раз йду на таку справу.

–          Все, час настав, сідай в машину, я поведу, а далі нам потрібно буде розділитися, якщо побачиш, або почуєш щось підозріле одразу ж дзвони мені.

–          Добре, але вимагаю такого ж і від тебе – Джон нічого не відповів і мовчки сів за руль, так само мовчки вони їхали до Центральної вулиці, хоча Сем і пробував розрядити обстановку жартами. Добравшись до місця, вони побачили те, чого не очікували – на одній з самих оживлених вулиць стояла мертва тишина, жодної людини не було видно. – Думаю, причиною цього є смерть мера – тихо сказав Сем, боячись того, що Малет нападе на них.

–          Я також так думаю, схоже тепер ми з мисливців перетворилися в жертву, адже ми тут самі посеред темної вулиці. Тому пропоную не розділятись і йти далі, бо стоячи на місці ми будемо легкою здобиччю.

–          Погоджуюсь і який в нас план?

–          Нам потрібно його виманити і прибити на місці, але знай він може бути не один.

–          Як таке може бути? – злякано запитав Сем

–          Я думаю, що його хтось викликав в місто. Але це тільки моя здогадка, тому можеш не переживати

–          Добре, буду мати це на увазі.

–          Так, а тепер тихо, нам потрібно його знайти, а не допомогти йому знайти нас.

Наступні пів години, були найважчими в житті Джона і Сема, вони обертались на кожен шурхіт. Справу не поліпшувала суцільна темрява і прохання Джона виключити ліхтарі, тепер їм весь час ввижався Малет, кожного разу дивлячись в темряву вони бачили його силует. Сем раз навіть вистрелив, в далину, думаючи що істота стоїть там. Але вони йшли далі, через деякий час вони почали чути тупіт ніг і скрегіт зубів. Джон зрозумів, що Малет близько і тихо сказав Сему, щоб той витягнув пістолет. Звук став все голоснішим, напруга зростала, вони знали, що істота вже поряд з ними, тому вони швидко побігли за ріг в надії побачити і вбити Малета, але на їхній жаль, вони побачили звичайного чоловіка з ліхтарем. Джон явно розгніваний таким, ввічливо попросив чоловіка піти, заради його ж безпеки, на що той погодився і як тільки він вийшов за ріг, Сем завмер від страху і лиш пальцем вказав Джону на Малет, що стояв у того за спиною. Істота спробувала нанести удар кігтями по Джону, але той вчасно відстрибнув і навіть встиг вистрелити їй в лапу, Малет наче не відчувши цього стрибнув на Джона, вчепившись зубами йому в руку. Сем побачивши це направив пістолет на істоту і вже хотів вистрелити, аж раптом він почув за спиною чоловічий голос

–          Вибачте, я справді не хочу цього, але в мене немає вибору – Після цих слів пролунав вистріл, куля попалу Сему в плече, він закричав від болю і почав стріляти по істоті, але та не відпускала Джона , після чого Сем збирався вдарити її срібним ножем, але незнайомець вистрелив ще двічі і Сем впав замертво на землю. Джон не в змозі нічого зробити просто дивився на тіло свого друга дивлячись, як життя покидає його. Джона переповнила лють, він витягнув свій ніж і врізав Малету прямо в шию, істота відпустила його другу руку і Джон скориставшись цим вистрелив їй прямо в голову, після чого бив її ножем доти, доки не відрубав їй голову. Але жага помсти не покинула його, він дивився на незнайомця поглядом страшнішим, аніж був в Малета і почав бігти на нього, на що незнайомець відповів двома вистрілами в груди, але Джон продовжив бігти і пробивши того ножем спитав – За що, чому ти це зробив? – Незнайомець захлинаючись власною кров’ю, посміхнувся і відповів

–            Все заради планети, ви вбиваєте все живе на Землі, я не міг просто сидіти і дивитися, як люди цього міста вбивали своїх тварин, тільки тому що ті могли переносити ту ж хворобу що й люди.

–          Ти божевільний, вбивства ніколи, нічого не вирішували – Незнайомець засміявся

–          Це говорить мені той, хто без вагань вбив Малета і зараз тримає ніж в моєму тілі. Давай витягни його і закінч те що почав, хоча ти і сам довго не протримаєшся – Джон впав на коліна і почав кашляти кров’ю

–          Може і так, але я радий, що зупинив тебе – після цих слів Джон витягнув ніж і кров почала швидко витікати з тіла незнайомця – У тебе є час на останні слова

–          Мені немає, що тобі сказати, окрім, побачимося в пеклі – Незнайомець зареготав і впав замертво на землю. Джон з останніх сил пішов до свого друга, щоб сказати йому прощальні слова, але пройшовши половину шляху він впав знесилений на землю і помер.

Наступного ранку, їхні тіла знайшли і охрестили Сема з Джоном героями посмертно, вбивства як і очікувалось припинилися, але люди ще довго боялися гуляти по місту вночі.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *