Олександр ВІТОЛІН. Люстратор з вулиці Мор

Невловимий Відчайдушний Схиблений Невидимець-маніяк знов не залишив жодних слідів і залишив бовтатися на ліхтарі голову комітету міськради по боротьбі з корупцією, який ще вчора обіцяв побороти корупцію в слідчих органах і дати дороги новим кадрам, які обов’язково зловлять Столипіна. Столипіним маніяка називали за його вірність шибениці як знаряддю вбивства. Дехто вважав, що називати маніяка прізвищем царського сатрапа непатріотично і є ознакою провінційності, але прізвисько швидко стало популярним і нічого з тим вже не можна було зробити. До того ж лемент невдоволених прізвиськом потонув у більш гучному лементі навколо версії, що замість маніяка-вішателя насправді місто накрила хвиля загадкових самогубств. Головний аргумент прихильників цієї версії був залізним: вбивця не залишив жодних слідів і на тілах жертв теж не було жодних слідів боротьби. Слідчі були б і раді списати все на самогубство, але повішені були людьми з «системи» і звичайно мали в цій системі кумів, сватів, братів, які і слухати не хотіли про самогубства.  

Так само слідчі не могли пояснити хто б зміг так легко закинути зашморг на ліхтар і потім так само легко повісити своїх жертв. Уважне вивчення записів з камер спостереження так само не дало жодних зачіпок. Місця злочину в поле зору камер не потрапляли. А в зонах доступних для відео спостереження не було виявлено жодного підозрілого руху. Так само дивувало і те, що про кожного нового повішеного поліцію сповіщали з невідомого номеру одразу після загадкового вбивства-самогубства. Більше всього цього слідчих дивувала лише швидкість і методичність роботи Столипіна та його послідовність у виборі жертв. За дванадцять днів Столипін повісив дванадцять жертв, які так чи інакше були пов’язані з темними справами тих, хто мав служити закону. Першим повішеним був дрібний наркодилер, який завдячував заступництву місцевих правоохоронців тим, що в якості понятого підписував, не читаючи, заздалегідь написані протоколи, а кілька разів навіть виступав лжесвідком в суді на користь поліцейських «перевертнів». Другим повішеним став десятник з рейдерської групи, який під час свого ув’язнення лупцював нещасних, яких адміністрація кидала до «прес-хати». Третім повішеним був охоронець борделю з неповнолітніми, який паралельно працював в державній охороні. Четвертим повішеним став дядько повішеного охоронця, пенсіонер МВС і сутенер з цього самого борделю. П’ятий повішений був дільничий на території якого знаходився бордель.

Хоча оригінальна манера страти «перевертнів» і їх посіпак одразу викликала резонанс в міській пресі, але справжній розголос почався лише після шостої жертви, якою став полковник внутрішньої безпеки. Тоді ж на слідчих почало тиснути головне управління і вони затримали громадського активіста, який засипав прокуратуру скаргами на бордель і на втягування неповнолітніх у проституцію. Слідаки вже майже зламали свого підозрюваного, але коли він вже майже поплив Столипін стратив свою сьому жертву. Нею стала суддя, яка підписала ордер на арешт громадського активіста. Громадського активіста відпустили і встановили за ним стеження на яке кинули всі сили. Громадський активіст ліг в санаторій і ні з ким не контактував. Хакер, який був на умовно-достроковому звільнені зламав його смартфон, але отримана інформація тільки підтвердила його невинність.

Восьмою жертвою став молодий прокурор. Чи був він якось пов’язаний з попередніми жертвами слідчі так і не змогли встановити. Заступник прокурора області, який був тестем молодого прокурора обіцяв посадити всіх, хто буде поширювати версію про хвилю самогубств. Слідча група зрозуміла слова заступника прокурора як натяк і почали збирати матеріали на журналіста, який так невдало вирішив виділитись з загалу і сам не вірив в свою версію. Дев’ятою жертвою став заступник прокурора області. Керівника слідчої групи одразу ж звільнили і пообіцяли залишити без пенсії. Але пенсії він так і не дочекався, бо Столипін добрався і до нього.

Одинадцятою жертвою Столипін обрав хакера, який зламав смартфон громадського активіста. Слідчі вже було зраділи, що Столипін нарешті перемкнувся на дрібнішу рибу. Але якийсь дідько смикнув за язика голову комітету міськради по боротьбі з корупцією покрасуватись перед камерами і минуло якихось дві години після виступу головного антикорупціонера міста на телебаченні, а Столипін добрався й до нього.

–+—

— Старший лейтенант Голоденко. Повідомлення про вбивство надійшло за тринадцять хвилин до повіночі. Вбитий Адаменко Юрій Іванович, 1971 року народження голова комітету міськради по боротьбі з корупцією. На місце злочину першим прибув патруль лейтенанта Харченко в нуль годин п’ять хвилин. За десять хвилин почали прибувати журналісти. Схоже їх повідомив Столипін. — інформував молодий дільничий про початок розслідування начальника поліції міста генерала Черняхівського.

— А де Дегтяр? Тут здається раніше він був. — здивувався генерал і не став відповідати на вітання дільничого.

— Звільнився.

— Чого це? Щось краще знайшов? Він же за це місце… – на цих словах генерал осікся і озирнувшись на ще одну знімальну групу, яка з’явилася на місці злочину, повторив своє запитання. – То куди Дегтяр прилаштувався?

– Нікуди. –  рапортував дільничий тим самим тоном. – До батьків поїхав, в село. Кажуть, що від Столипіна вирішив заховатись.

— Значить пацюки почали тікати з тонучого корабля. А ти… – генерал на мить замовк, схоже він намагався згадати як звуть дільничого. – А ти Столипіна не боїшся?

– Не бояться дурні. Ще більші дурні дозволяють страху впливати на своє життя.

Дільничий хотів сказати ще щось, але генерала вже зацікавило зовсім інше:

– Що це в нього в руці затиснуте і блищить?

— Схоже на айфон в золотому корпусі.

— Який ще айфон? Що ти мелеш! Це ж голова комітету по боротьбі з корупцією. Він звичайно за життя був мудаком, але не ідіотом, щоб ходити з золотим айфоном.

Генерал штиркнув рукою повішеного за черевики, наче сподівався, що повішений впаде наче стигле яблуко. Тоді підстрибнув і спробував дотягнутись до затиснутого золотого айфону, але не вийшло.

– Я зараз дістану. – запропонував дільничий.

– Стояти! — почав гримати генерал. — Гадаєш Столипін просто так пресу сповістив? Що не бачиш, що це не айфон, а міна? Якщо він підірве стільки журиків, уявляєш скільки галасу буде? Думати треба…

— Якщо це міна вам теж треба евакуюватися. А тіло хай займаються сапери.

— Якщо мінна з годинниковим механізмом, то сапери можуть не встигнути. А на міні можуть залишитися відбитки. Не вистачало ще, щоб їх замацали. Будеш ще мене вчити. Мені ще раз повторити наказ?

— Слухаюсь. – козирнув дільничий.

— Швидше, швидше! — трохи не перейшов на крик генерал і провів поглядом дільничого, щоб переконатися, що він відволікся від місця злочину.

Генерал спробував підстрибнути ще раз, але в нього знов не вийшло вибити «золоту міну». Тоді він окинув оком додатковий наряд патрульних, які прибули, щоб огородити місце злочину, коли почала з’їжджатися преса і покликав їх:

– Нечипорук. Байда. До мене.

Патрульні склали з своїх рук «замок» і генерал використав його як опору, щоб дотягнутися до «золотой міни». Хоча генерал був доволі незграбним, але дотягнувшись до айфону він одним спритним рухом, якому б позаздрив будь-який фокусник, змусив зникнути уліку так, наче вона розчинилася прямо в його руках. Ще одним блискавичним рухом він перевірив внутрішню кишеню піджака в якій схоже щось було і її вміст так само розчинився в його руках. Спустившись вниз, генерал замість того, щоб подякувати патрульним зі «старої гвардії» кивнув їм на дільничого:

— Передайте цьому телепню, що довго возиться. Відбій. Джерело небезпеки знешкоджено.

«Стара гвардія» переглянулася і нічого не сказала. «Стара гвардія» знала, коли треба промовчати.

–+—

— Чого ж ти мудак виперся на вулицю з золотим айфоном і сотнею тисяч американських тугриків? — питав сам себе генерал, сівши в свою машину. – Чого Столипін повісив тебе мудака і не взяв собі на згадку цих трофеїв.

Генерал стис в руці пачку доларів і другою рукою провів по ним, наче перераховував.

Раптом айфон видав звук дзвону монет і генерал від несподіванки навіть трохи злякався.

— Розблокований. Це добре. Не треба буде хакерів шукати. – посміхнувся генерал.

— Натисніть перегляд відео. – запропонував «залізний» голос айфону. Цього разу генерал не злякався.

Генерал знайшов папку з відео і ввімкнув PLAY. На екрані айфону з’явилося відео на якому жертви  Столипіна самі засовували шию в зашморг і говорили з якимось дроном, після чого інший дрон за допомогою зонда вішав їх. Відео закінчилось текстом, який нагадував, що гроші отримані в якості заохочувальної премії для гри в шибеницю в разі повідомлення слідчих органів будуть вилучені як доказ у справі про вбивство.

— Ці мудаки здохли. – знов забалакав роботизований голос. – Якщо вам їх шкода можете передати це відео слідчим органам. Ви також можете зіграти в шибеницю і довести, що ви не мудак, а вершина харчової піраміди. Призовий фонд гри — десять мільйонів доларів. Приз для переможця по життю. Ви можете в будь-який момент припинити гру і передати це відео і виграні під час гри кошти слідчим органам. Ви можете навіть не грати в шибеницю і отримат сто тисяч доларів тільки якщо прибудете за адресою: вулиця Томаса Мора, 13. Ви…

— Гаразд! – швидко погодився генерал, наче злякавшись, що робот передумає.

– Гра почнеться в 23:30. Гра шибениця – гра для переможців, а не мудаків.

Наступного дня генерал мав багато неприємних розмов з міністром, прокуратуро, головою області, які вимагали від нього зайти Столипіна. Генерал клявся, що робить все можливе, але нічого не сказав про відео з айфона. Коли генерала почали розпитувати про «золоту міну» він з початку почав викручуватись, а потім почав брехати і відчувши смак брехні навіть сам скликав прес-конференцію і возвеличив на ній свій вигаданий подвиг так, що в вечорі йому передзвонили з Адміністрації Президента і пообіцяли орден. Але ні прес-конференція, ні орден не тішили генерала так, як передчуття ВЕЛИКОЇ ГРИ. Генерал вважав себе вершиною харчової піраміди і хотів зіграти в гру, яку мають грати лише переможці по життю.

Генерал не міг дочекатись гри і приїхав на вулицю Томаса Мора о 23:10. Але  дрони прилетіли рівно о 23:30. Дронів було три. В один дрон був вмонтований дисплей. Другий обмотав якийсь зашморг навколо ліхтаря якимось хитромудрим вузлом. Третій вився «касиром».

— В якості заохочення ми даруємо вам сто тисяч доларів. Кожна відгадана літера слова принесе вам ще сто тисяч доларів. За повністю вгадане слово ви отримаєте десять мільйонів доларів. Слово складається з дев’яти літер. Ви можете зробити п’ять помилок, шоста буде фатальною. Ви може припинити гру в будь-який момент. Тоді всі зароблені вами кошти будуть перераховані на благодійність. Це може бути фонд допомоги бездомним тваринам, фонд допомоги хворим дітям, фонд допомоги жертвам сексуального насильства, фонд допомоги безпритульним… Аналіз вашої міміки підказує нам, що найцікавішою буде гра проти фонду допомоги жертвам соціального насильства. Ви бажаєте почати гру? Чи ви хочете передати відеоматеріали і гроші слідчим органам? Ви вважаєте, що шибениця — гра для верхівки харчової піраміди? — проінформував дрон генерала.

– А! – вигукнув генерал, не розуміючи, чи достатньо добре його чує його загадковий співрозмовник.

— Ви граєте? — педантично запитав дрон-круп’є.

— Я граю! «А»! Я називаю літеру «А». Антон. – прокинувся в генерала тон великого начальника.

?-?-?-?-?-А-?-?-? — замиготів дисплей дрона і програв мелодію дзвону монет.

— Вітаємо, ви виграли сто тисяч доларів! Ви бажаєте грати далі?

— Літера «І». Іван. — швидко ввійшов в азарт генерал.

?-?-?-?-?-А-?-І-? — знов замиготів дисплей дрона і програв мелодію дзвону монет.

– Літера «еН». Назар. — випалив генерал.

?-?-?-?-?-А-?-І-? — знов замиготів дисплей дрона і цього разу програв не мелодію, а якесь хрипіння. Петля почала затягуватись, але швидко зупинилась. Генерал інстинктивно провів рукою по шиї.

– Ви бажаєте припинити гру і переказати двісті тисяч доларів жертвам сексуального насильства? Ви бажаєте звернутись до органів слідства і передати їм відео і сто тисяч доларів? Ви вважаєте, що шибениця — гра для верхівки харчової піраміди? – поцікавився дрон в гравця.

— Літера «еМ». Михайло.

Побачивши, що і цього разу йому не вдалося відгадати літеру, генерал потягнувся за цигаркою. За три цигарки генерал заробив ще триста  тисяч доларів, а його зашморг повністю затягнувся навколо його шиї. Ще одна помилка мала стати фатальною.

?-?-С-Т-Р-А-?-І-? – миготів дисплей дрона.

– Ви бажаєте припинити гру і переказати п’ятсот тисяч доларів жертвам сексуального насильства? Ви бажаєте звернутись до органів слідства і передати їм відео і сто тисяч доларів? Ви вважаєте, що шибениця — гра для верхівки харчової піраміди? – незмінним залізним голосом.

Незворушність залізного голосу дратувала генерала. Але він не хотів показати тому хто нею керував, що його це дратує. Верхівка харчової піраміди не зважає на дронів. А генерал був переконаний, що він — верхівка.

— Літера «Ка». Костя.

?-?-С-Т-Р-А-?-І-? — блимнув дисплей дрона.

ЛЮСТРАЦІЯ — останнє, що побачив генерал на дисплеї перед смертю.

Зонд злетів вверх.

—+—

Цього разу на місце вбивства першими дісталися журналісти. Почувши про смерть генерала «стара гвардія» замість того, щоб поїхати на місце злочину почала писати заяви на звільнення. «Стара гвардія» не ображалася на жарти про пацюків з тонучого корабля. «Стара гвардія» була зграєю мудаків, але не ідіотів.

Відео і сто тисяч доларів слідчим органам приніс лейтенант Голоденко.

Йому повірили не всі. Хай не вірять. Нам же їх не шкода?

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *