Яр ЛЕВЧУК. Плювок у морду радянській культурі, або Кекс в музеї Тадейовича

Сергій Демчук вигадав новий фетиш в сексуальній культурі українців. Та що там українців, для людей на всій планеті. До маленької повістинки “Міжсезоння” Демчука усі люди займалися цим, ну, так банально вдома в ліжку;  вже екстремально: в туалетах, на природі, на пляжі, в барах, кафе, на дискотеках…Але ніхто не міг ніколи помислити, жоден літератор, тим паче простий смертний і уявити не міг, що кексом можна займатися в такому інтелігентному й культурному місці, це я про літературний музей. І не просто в музеї, а в музеї стовпа, зубра, ікони радянської культури, в святій обителі автора пісні про Сталіна й перекладача “Пана Тадеуша”, затятого мисливця й володаря стількох нагород, премій, відзнак, що їх лічити-не перелічити: двічі лауреат Сталінської премії, лауреат Ленінської премії, член Спілки письменників СРСР, академік АН УРСР, член Російської академії наук, директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії… І це ще не всі регалії, як ви вже здогадалися (а якщо ні, Вікіпедія вам у поміч), співця “Красивого і корисного”, “Троянд і виноградів”, –  їх у рази більше. Хоч молодий автор і замахнувся на ікону, осквернив святе літературне місце, але ж реакція на його літературний випад-провокацію нульова. Чи зачесалася в когось із спілчанських дупочосів від Демчукового “Міжсезоння” дупа? Аж ніяк. Чи пікетують, протестують, влаштовують мітинги фанати Рильського проти Демчука, щоб зняти його з посади письменника? Ні по 5-тому каналу, ні по 1+1 сюжетів не було. Чи є узагалі реакція на “Міжсезоння”? Якась є. Хоч, до прикладу, останні вісті з АТО, хімічна атака у Сирії, новий Самсунг S9 та S9+, фільми “Месники: війна нескінченності” та “Першому гравцю приготуватися” явища куди обговорюваніші в суспільстві, але не рівнозначні футболу.

“Міжсезоння” схоже на голландську сірникову коробку. Береш до рук цю мініатюрну книжечку, і здається, що там мають бути не слова й літери,  а принаймні сірники, котрі мають запалювати й горіти, мов фанатські фаєри. На передньому плані обкладинки красується потужне й напівоголене тіло футбольного фаната, немов статуя, мов досконале тіло античного Бога із кепкою на голові і рюкзаком  на плечах. Його постать вивищується над усіма, своїми могутніми ручищами він показує беркутам і космонавтам, представникам інших клубів, немов перший ЦК КПРС Микита Хрущов, – ми вам покажемо кузькину мать! Для героїв повісті Демчука бійки фанатів, так звані махачі, кажучи словами одного з героїв повісті,  – “спосіб випустити пару”.

“Міжсезоння” – маленька повістинка про  тих, хто живе і дихає футболом, для кого тато – “Динамо”, мама – “Шахтар”, дружина – “Ньюкасл”, дитина – “Ювентус”, дід – “ПСВ”, баба – “Панатінайкос”. Сотні тисяч їх, одягнених у футболки улюблених футболістів, у чудернацьких шапках, зі свистками в зубах й гніздяться вони на стадіонах; мільйони їх по домівках і барах із пивом, горішками в руках вболівають за улюблену команду; і тільки один – Сергій Демчук написав про них у сучукрліті. До Демчука про футбольних фанатів не писав ніхто. Ба більше, ніхто з українських літераторів не робив футбол і все навколо нього темою свого твору, ніхто з українських літераторів не робив футбольного фаната основним персонажем художнього тексту. Ці лаври новатора, поряд із новим сексуальним фетишем, належать автору “Міжсезоння”. Сергій Демчук створив зовсім новий тип героя, футбольного фана Андрія, котрий потрапляє в комічні, трагі-комічні ситуації, амурні, трагічні обставини життя. Перед читачем хлопець із глибинки, роздовбай та фанат, якого шукає міліція, існування якого визначається графіком футбольних матчів, сезоном між ними.

“Міжсезоння” про чоловіків і для чоловіків. З перших сторінок повісті читач потрапляє у грубий, вульгарний, жорстокий реалістичний світ: хуліганів і романтиків, роздовбаїв і психічно двинутих, нациків та депутатів, бандитів та ментів. У цьому світі панують бійки, понти, груба фізична сила Десь на задньому фоні в повісті трапляються дивні персонажі жіночої статі, які ні з того, ні з сього вибігають на стадіони посеред футбольної гри, котрі мають по чотири соски або обирають зовсім безперспективних чоловіків собі в пару. Є в повісті і цілком нормальні жіночі персонажі, які роблять з пересічної точки зору ненормальні речі, описані в першому абзаці. Якщо чоловіки у цій повісті у своїй тарілці, то жінки вийшли картикатурно-сюрреалістичними, чоловікоподібними, маскулінними.

Стиль “Міжсезоння” – манюсінькі речення із тоннами вмісту. Лаконічні, стислі, змістовні, лапідарні. Речення схожі зі стилем друкованого видання, у якому трудиться молодий письменник. За формою цей текст чистий постмодернізм: щоденник невинуватого вбивці, який опинився не в тому місці і не в той час (опублікований його другом), сюрреалістичні сни й образи, постійні лінки на літературні тексти, історичні епохи, революції й міфологічні події,  поп-масові фільми . Звісно, це все перемежовується коментарями про останні матчі, футболістів наших і за бугром, тренерів, спонсорів клубів, дискусії навколо кольору шкіри футболістів і їхнього впливу на репродуктивний стан української нації.    Також автор зосереджується більше на подіях, дії, ситуаціях абсурдно-комічних, переповідає сни своїх персонажів, малює нам сам процес у всій його красі й яскравій динаміці. Зосереджуючись на механці й подієвості, мало місця залишено емоціям, душевному світу персонажів, їхній психології. Хотілося б звернути увагу автора на емоційний бік персонажів, їхній внутрішній світ, від якого хотілося б більше барв, яскравішого сплеску.

Про Демчука треба не писати – “Міжсезоння” потрібно читати. Тож резюмувати хочеться початком цієї статі. Самим революційним, самим бомбовим ефектом цієї книжки є саме фрагмент про секс у музеї Тадейовича. Навіть не футбол, якби це парадоксально не прозвучало, а саме статевий акт у закладі культури. Культура і секс, хочеться ще багато сказати на цю тему, на тему “культура сексу в закладах культури”  – речі далеко антонімічні, не поєднувані, протирічні (з точки зору здорового глузду) й не даються нам у первинному досвіді. Кекс у музеї Тадейовича – це новий виток у розвитку й популяризації українських музеїв серед молоді (з точки зору сююрреалістичної підсвідомості автора).

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *