Юлія ЮЛІНА. Історія про вундеркіндів, диваків і справжню дружбу

Валентина Захабура. Ой, Лише, або З чим їдять вундеркіндів.
Видавництво “Теза”, 2018, 185 с.

 

А вам траплялися в дитинстві вундеркінди? Більшість уважає їх “зубрилками”, бо їм невтямки, як їх однокласникові чи однокласниці вдається знати відповіді на всі запитання. Але насправді це не так, ніякі вони не “зубрилки”. Втім, ви, мабуть, знаєте. А якщо ні, то є нагода познайомитися з однією маленькою і дуже розумною дівчинкою, і вона майже напевно вам сподобається.  

Отже, Ойка — одна з персонажів повісті Валентини Захабури “Ой, Лише, або З чим їдять вундеркіндів”. Так сталося, що вона має почати новий навчальний рік зі старшими за себе дітьми, адже вона — вундеркінд.

“Екстерном — удвічі швидше. Ну, півроку провчилася і вивчила всю програму. Навіщо мені ще півроку в цьому класі сидіти? Я одразу в наступний, там цікаво наздогнати!”.

І, мабуть, її нові однокласники таки дійсно би її з’їли, якби не її друг Лишко, який живе по сусідству. Він став горою за подругу, яку вже почали були брати на кпини, і змусив однокласників по-іншому подивитися на дівчинку. Ви теж хотіли би мати такого друга, правда ж?

Ну от, це вже перше, через що варто прочитати цю книгу,  — вона покаже вам, якою має бути справжня Дружба.

І, звісно ж, у таких незвичайних дітей не може бути звичайних батьків.

“- Я думала, що ти — унікум, а в тебе вся родина… – тут Ойка затнулася, бо не могла добрати слово.

– То яка в мене родина? Унікальна? Талановита? Дивовижна? – я намагався допомогти.

– Ну, щось подібне… Та чого це я мнуся — божевільна! Ви всі просто психи!”.

Читаючи цю повість, ви, ймовірно, будете реготати. Бо як же залишатися серйозним після розповіді про те, як прокидаються Лишкові дивакуваті батьки, або після пліток бабусь біля під’їзду, або після розповіді про те, як Лишко намагався відкрити в собі талант.

“Ось, наприклад, у першому класі вчителька нас запитала: “Ким ви хочете бути, коли станете дорослими?”. Дівчатка майже всі хотіли бути балеринами чи грати в кіно. Хлопці — або програмістами, або банкірами. А я сказав, що хочу бути… асенізатором. Це я тепер знаю, що це слово пишеться з літери “А” і що воно означає. А тоді я сказав: “осінізатором!” – і однокласники подивилися на мене з повагою, бо їм така професія була незнайома, проте звучало героїчно. Вчителька ж чомусь раптово почервоніла і запитала: “Грицю, а чому? Невже нема інших професій, вартих твоєї уваги?”. “Є, але ж це класно — “осіняти” когось, надихати благословляти…”.

Тому друга причина, з якої варто читати цю книгу, — це здоровий гумор, яким її наповнено.

А третя — це її пізнавальність.

“Цікаво, а ким буду я? Якщо станеться так, що вивчатиму дельфінів, то буду завжди усміхатися, безперестанку свистітиму і плаватиму, як швидкісний катер? А ще дельфіни сплять лише однією півкулею мозку — то лівою, то правою, проте ніколи обома водночас. Ото було б круто навчитися і собі так!”.

 А ще ви дізнаєтеся, що таке “Риба-кіт”, як зробити з місцевого гопника чемного хлопця і як круто відзначити День народження без батьків і святкового торта.

Отже, повість Валентини Захабури для вікової категорії 9-11 років стане для дитини приємним і корисним часопроводженням. Це той випадок, коли в книги не тільки гарна обкладинка, а ще й цікавий вміст, написаний читабельним шрифтом.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *