Юлія ЮЛІНА. Історія про пошуки власного “Я”

Любов Відута. Ловці думок : роман. — Х. : Віват, 2018. — 240 с.

 

Одного разу літературофілів у соцмережі Facebook запитали, якого жанру, на їхню думку, бракує в сучасній українській літературі. Переважна більшість відповідей була “Вистачає усіх”. І дійсно, в сучукрліті чого тільки немає!  

Роман Любові Відути “Ловці думок” – це фентезі. В цьому жанрі небагато хто працює, відомим представником його є, зокрема, Дара Корній. Романи цих двох львів’янок чимось схожі, сповнені пригод і почуттів.

Мабуть, кожен із нас коли-небудь задумувався про те, як було би добре мати суперздібність — уміти читати чужі думки. Ештон, ключовий персонаж книги, — ловець думок. Він має спеціальний прилад, думотон, і наплічник, куди збирає світлі помисли людей. Це — його робота і, власне, все, що він знає і вміє робити. Річ у тім, що хлопець утратив пам’ять, тож йому важко пригадати, хто він, ізвідки, де його батьки. Єдине, що знає Ештон, то це те, що йому належить урятувати будинок свого друга Джона від хитрого й підлого укладача угод Клізі. А той тільки й чекає, щоби юнак утратив пильність. Клізі майже вдалося надурити Ештона, але тут у гру вступає Арніка, і саме з цього починаються захоплюючі пригоди, нові знайомства, пошуки себе.

Арніка теж укладачка угод, тому вона вчить свого нового товариша премудростям цієї професії.

“У грі все просто: вигадується або пригадується якась проблема, наприклад, зруйнована собача будка… Потрібно виокремити усіх, кому ця будка могла бути цікавою, кому вона заважала, дратувала, хто, що й коли про неї говорив, хто через неї перечепився та навіть усіх, кому чимось не догодив господар собаки — їх теж потрібно врахувати. Потім усіх записаних слід розділити на три групи. У першу чергу виокремлюють наймовірніших винуватці, у другу — тих, хто міг бути причетний, у третю — хто не міг цього зробити. Усі особи отримують номери — один, два, три. Далі картки з іменами людей виймаються, і для кожного вгадується виправдання. Картки тих, чиє виправданням здається непереконливим, відкладаються окремо від тих, чия непричетність очевидна. Коли перебрані картки опиняються у двох скриньках, пильніше розглядають тих, хто був у першому та другому списку і чиї картки опинились у скриньці серед тих ,до кого нема довіри. Зазвичай на цьому етапі гри винуватець обов’язково знаходиться”.

Таким чином, Арніка стає для Ештона надійною бойовою подругою. А може, навіть більше, ніж подругою. Але цього авторка прямо не каже. Читачеві слід буде самому здогадатися, чи виник якийсь любовний зв’язок між цими двома.

Оскільки це — не любовний роман, повернемось до пригод. Пошук себе й свого шляху — це завжди сповнена труднощів і небезпек дорога. Але найголовніше, на чому робить акцент Любов Відута, — це щоби поруч із тобою у цей час були справжні друзі. Ештонові щастить не тільки заприятелювати із собі подібними, а й урятувати чужинця, істоти тобі нерівновної і, відповідно, непередбачуваної. Але всі добрі вчинки не залишаються без відплати, тож…

Окрему роль відведено в романі дідові Леону. Ми майже нічого про нього не знаємо, однак відомо, що він має цілющі ліки й дає добрі поради, які завжди стають у нагоді.

“Дивак цей старий. На позір сенсу в його роздумах нема, і важко вловити думку за безкінечними загадками, але щойно почне балакати — на душі чомусь легшає”.

Ештон не знає шляху до цього мудреця, але завжди серцем відчуває, куди йти. Щось невидиме щоразу веде його до оселі діда в скрутну хвилину.

“Дід особливий. Доброта ллється від нього незримими ріками, і тому поруч із ним почуваєшся затишно і спокійно.  Ештон знаходив дорогу до діда тільки у скруті. Таке враження, що старий сам вирішує, кому й коли відкрити дорогу до себе, а кому закрити”.

Звідки ж узявся цей дід? Можливо, розгадка криється в легенді, яку розповідала колись Ештонові його мама.

Подейкують, уночі Чумацьким Шляхом подорожує дідо, який везе на возі чарівну сіль. Коли старий засинає, а віз натрапляє на камінець, сіль висипається. У небі, кажуть, живуть світлокрилі й темнокрилі, але цієї дивовижної приправи взяти не можуть, бо втратять здатність літати. Але з певних причин (про це ви прочитаєте в романі) світлокрилі мусять зловити ту сіль.

“Тоді світлокрилий, що вберіг дрібку, залишається без крил. Тоді на землі на одного доброго мудреця стає більше”.

Пов’язана  ця легенда з дідом Леоном чи не пов’язана, судити читачеві.

“Ловці думок” — це нішевий роман. Він має “зайти” поціновувачам фентезі. Але тим, хто не прочитав ще жодного твору в цьому жанрі, саме з “Ловців…” можна й почати, для знайомства так би мовити.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *