Богдан КОВАЛЬЧУК. Ліфт

Усім своїм знайомим Василь Іванович розповідав, що вважає себе людиною, яка почала пробувати все значно раніше за інших. Він повторював це за першої-ліпшої нагоди, немовби силкуючись виправдати свій зовнішній вигляд: у шістдесят чоловік виглядав на довгожителя-рекордсмена. Здавалося, дмухнеш — розлетиться він прадавньою пилюкою по всій своїй двокімнатній хрущовці, що не знала ніякого ремонту десь із середини дев’яностих. Сам Василь Іванович пояснював це тим, що, мовляв, усе робив уперше значно раніше за ровесників. Він скрипів про це колегам-учителям своїм огидним голосом то на курилці за школою, то за пляшкою в п’ятничні вечори.   (більше…)

Позначки:, , ,

Богдан КОВАЛЬЧУК. Про редагування чужих творів

У редагуванні чужих текстів 80% часу займає боротьба проти ідіотського форматування: хтось замість нормальних відступів на початку абзацу, визначених горизонтальною лінійкою, вважає за краще втулити туди штук вісім пробілів; інші (особливо у віршах!) наголоси ставлять не по-людськи («При́ятель»), а казна-як («ПрИятель»).

Як не дивно, переважна більшість авторів не чула про таку чудову функцію абсолютно будь-якого текстового редактора, як рівняння по обох краях, через що найчастіше луплять купи пробілів і навіть табуляції (—>).

І це я мовчу про розпрокляте тире! То воно постає у вигляді скороченого тире, то — як дефіс, а в особливо тяжких випадках — елементом маркованого списку.  Є два основних види тире — повне («—») та скорочене («–»). Останнє призначене (головним чином) для позначення часових відрізків (ув українській мові). Наприклад, пункт із резюме: «2009 – 2014 — Київський національний університет імені Тараса Шевченка». Втім, часто це саме скорочене тире луплять туди, де воно ні в тин, ні у браму, ні у якісні двері.

А є ще дефіс («-»). Багато хто думає, що це — тире, але дефіс використовується всередині тієї чи іншої лексеми (наприклад, «чорно-білий»). І використовувати його замість тире — дуристика. (більше…)

Позначки:, , ,