Маргарита ПЕТКОВА. Спроба автопортрета

Маргарита Петкова – сучасна болгарська поетка, перекладачка, публіцистка. Народилась 21 лютого 1956 р. в Софії. Авторка тринадцяти поетичних збірок, текстів понад 200 популярних пісень і кількох мюзиклів. Її твори перекладені на більшість європейських мов. Член Спілки болгарських письменників та Асоціації софійських письменників.  

 

Спроба автопортрета

 

Я неправильна – собі закарбуйте!

Живу не так, навиворіт цілковито.

Я книги замість меблів купую.

Вільно в моїй голові грає вітер.

Плать вечірніх собі не дозволю!

Зимою ходжу без хустки і шапки.

У туфлях – без парасолі! –

новісіньких по калюжах ляпаю.

Не підпираюсь чужим іменем.

Літакам ніскільки не довіряю.

У віршах моїх неточні рими.

І холодну п’ю каву в кав’ярнях.

Не крокую в ногу ні з модою, ні з іншими.

Йду в ногу з самою собою, це вирішальне.

А раз такі справи, нічого дивного –

замість диявола

візьмуть мене янголи.

 

 

* * *

Ніжно мене цілуючи,

він гладив уста мої подихом.

Сталося неминуче,

не встежене до сьогодні.

Лагідно й сентиментально

туман сліди наші пестить.

Персиковим нектаром

впивались в бістро на розхресті.

Футболили мокрі каштани

і за руки тримались.

Знялась завіса туману.

Сонце безжурно засяло.

Ховала за чубчик очі,

коли мене пригортав він.

Сердито якісь перехожі

на нас, мов на ріг, налітали.

Ніжно. Мене цілуючи.

Під небесною крівлею.

Тікаючи від неминучого,

просто в руки його влетіла я.

 

 

* * *

Стань! Від здивування голова йде кругом!

Вийду без питань, не знаючи, куди.

Неземна-щаслива, розуму не слухаю.

Я тебе позвала? Сам прийшов сюди?

Розкажи десяток, другий притч прадавніх,

процитуй Стендаля з пам’яті мені.

Що любов для тебе – секс а чи кохання?

Присмаки її вже знаю потайні.

Що не розумію я тебе, гадаєш!

Листя часто-густо плід смачний хова.

Від любові, звісно, ми не помираєм.

Та хіба без неї в нас життя бува?

 

 

* * *

Тебе з повітря відчувала я.

Ти неповторно пах вином і яблуком,

пах випраною свіжою кошулею,

своєю із морської піни люлькою,

старими фото, книгами новими,

пах вітром, знятим віями моїми,

квітками, з саду вкраденими ловко,

пах чимось пожаданим, невимовним,

пах пальцями у йоді тютюновому,

безтямністю при місяцеві повному,

пах літом, що в вагоні від’їжджало,

своєю тінню, що в пітьмі чекала,

й останньою любов’ю. А чи першою.

 

З повітря знала я, коли повернешся.

 

 

З тобою

 

Хай горять свічі. Вино хай – в прозорих стеклах.

І на карнизі хай спить заспокоєно тиша.

Серпень хай буде – найпередінфарктніша спека.

Хай квітка – тобою дарована – в вазі колишеться.

 

Ніжно хай буде. Світло. І тривожно-щасливо.

Пісня звучить хай. Без слів, але я відчуваю.

Ти хай там будеш – за мене ще неможливіший.

Буде по-справжньому. Надзвичайно.

 

Хай буду красива. Хай скажеш це вголос.

Цокнуться келихи, подих гойдне мою свічку.

Все нехай буде. Навіть хай буде з болем.

Та хай не закінчується.

 

З болгарської переклав Віктор Мельник

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *