Проза

назад

Назарій ВІВЧАРИК. Колекціонер

Поки мама розповідала про своє життя тут, у селі, я автоматично підсунув стільці до столу, щоб стояли симетрично. Вийшовши надвір і завернувши за веранду, побачив висипану на землю картоплю. Через багато замовлень на роботі останнім часом практично не спав, тож до села приїхав добряче стомленим. Саме тут мій нав’язливий стан і цей хворобливий педантизм знову вигулькнули назовні. Присівши біля картоплі, став швидко сортувати її на купки за розміром.Вагався, чи лягти подрімати, чи пройтися перед сном. Таки вирішив прогулятися до лісу, бо тут було недалеко. Прихопив з собою кубик Рубика, який купив по дорозі додому і, поки дійшов до лісу, склав його двічі.Опинившись на одній із галявин, придивився до верхів’я дерев і зрозумів – це не галявина. Тут мало бути ще дерево, бо верхів’я були такими, що за ними можна було це чітко визначити. Там таки мало бути дерево, яке своєю кроною тиснуло на інші, саме тому вони росли несиметрично. Але проблема в тому, що ніде поваленого дерева не було. Я став посеред галявини і копнув декілька разів торішнє листя. Невдовзі почувся глухий звук, немов я стою на кришці каналізаційного люка. Присівши навпочіпки, розгорнув листя і таки побачив люк. Це було щось схоже на вхід до підводного човна, але подібне я бачив лиш у фільмах. Спробував з’ясувати розміри підземного сховища, але скільки б я не розгортав листя й землю, те, що ховалося під землею, не закінчувалося. Що це могло бути? Ну аж ніяк не метро на Троєщину. Відчував себе немов першовідкривачем Марсу. Слід було спробувати відкрити люк, тож намагався відшукати на ньому ручку або щось схоже на те. Марно. Несподівано помітив крихітну зелену сенсорну лампочку. Натиснув і з’явилася картинка, немов гра в хрестики-нулики. Це було схоже на сон, адже я упорядковував хаос, проте, як і у сні жахів, я не міг упорядкувати картинку, яка складалася не з цифр і букв, а з якихось вузликів, більше схожих на арабське письмо. Уліво-вправо, догори-вниз: я совав картинки, забувши про все на світі, намагаючись віднайти ключ до входу. Пальці самі вибирали потрібний логічний впорядкований ряд. Ураз алгоритм спрацював, люк зашипів, з боків пішло під тиском повітря, і я провалився. Переді мною була дзеркальна перепона, але чи то всередині неї світились червоні вогники, чи поверхня відбивала світло, проте оптична ілюзія була такою, немов ти вночі їдеш за кермом і бачиш ген попереду червоні вогники задніх фар автомобілів. Я провів по поверхні пальцями, вона була холодною і слизькою. Але червоні крапочки почали впорядковуватися. Використовуючи ту систему, що й при відкритті люка, я почав рухати вогниками, вибудовуючи їх відповідно до розміру і форми. Дзеркальна поверхня ковзнула, відкривши нутрощі якоїсь системи, де все було зовсім не так, як, наприклад, у нашій трансформаторній будці. Світла заглибина в стіні ховала купу металевих деталей, які хаотично рухалися в просторі, швидше за все будучи намагніченими. Але їхній рух був безладним і потребував якогось унормування. Засукавши рукава, я став рухати блискучі деталі і, думаю, це нагадувало ловлю риби голими руками. Не можу сказати, скільки пройшло часу, але деталі врешті почали обертатись одна за одною прискорюючись. «Двигун! – подумав я. – Треба валити!» Остання думка була наслідком тієї вібрації, яку я відчув в усьому апараті. Я швидко підтягнувся на руках і вискочив з люка, немов виліз без драбини з льоху. Вчасно. Позад мене вже підіймався із землі величезний диск, приблизно, як будинок. Мить, і ця конструкція шугонула в небо…Ще день погостювавши в мами, повернувся у свою квартиру, що винаймав у столиці. Дістав з-під ліжка коробку, укинув до купи металевих трофеїв ще одну дивну деталь. Цього разу – позаземну. Справа в тім, що у снах і наяву я часто намагався упорядковувати хаос з деталей, які знаходились навколо мене таким чином, щоб одна деталь завжди залишалася при мені. Я мав перестрахуватися. Це основа порядку. Завжди треба бути переконаним, що в разі, якщо система дасть збій, ти виправиш ситуацію. Так я зробив і в лісі, приховав одну деталь на всяк випадок. Сподіваюся лише, що літальний апарат не впав десь в океан. А я лишив собі згадку.

Аліса ГАВРИЛЬЧЕНКО. Другий тост

Картина перша

Світла затишна зала. За вікном стовбур і гілля осіннього каштана, один листок немов приклеївся до вологого скла. Видно, що це другий поверх. У кутку поряд з вікном працює телевізор, навпроти нього — диван, журнальний столик, на столику — пляшка з коньяком «Ювілейним». Праворуч — шафа-купе, за скляними дверцятами якої старі книжки, більшість назв написана російською.

На дивані сидить пенсіонер із пивним животом ГЕНРІ КОВАЛЬ, зморшки перерізають його чоло навпіл, коли він бере пульт і стишує звук телевізора. У залу входить син МАРК із двома келихами — копія батька, тільки без зморшок і худий. Падає в крісло.

(більше…)

Позначки:, , , , ,

Анастасія КВІТКОВА. Після світла

Темрява. Назовні стояла та напирала на вікна своєю безмежністю темрява.

— Я нічого не бачу, — сказала Тая.

— А я і не думав, що може бути настільки темно, — промовив Матвій.

(більше…)

Позначки:, , , , , , ,

Оксана КОВАЛЬЧУК. Довгий ліс

Звук далекого потяга пронизував нічну тишу, як голка м’яку тканину. Рівномірний, мов клацання метронома, він заспокоював Родіона. Щоночі, коли валка проносилася коліями, Родік заплющував очі і з насолодою уявляв, що це він у тому потязі їде звідси назавжди.

(більше…)

Позначки:, , , , , , , ,

Оксана КОВАЛЬЧУК. Правила

«А люди такі сотнями
В тандемі зі своїми висотками…»

Тітка Таня померла близько сьомої вечора. Її останній видих розчинився у лункому звуці, який хоч раз чув кожен мешканець багатоповерхівки – ніби згори прокотився сталевий м’ячик.

(більше…)

Позначки:, , , , , , , ,

Вадим ГРІН. Догори ногами

Іван вперше покинув Україну. І чим далі просувався він углиб неосяжної Імперії, тим сильніше сумував за рідними місцями на батьківщині: за портом Севастополя, просоченим сіллю та запахом риби, за сонячною та млявою Одесою, за зеленню горбастого Києва. Сьогодні на нього чекає нове місто. Сірий, брудний і забутим Богом Новоросійськ. Саме сюди завітав київський цирк Якима Нікітіна у своїх гастролях, до якого приналежав й Іван – силач та борець на поясах.

– Як вам наше місто, пане Піддубний? – звернувся до Івана власник місцевого цирку, що підійшов до атлета разом зі своєю дружиною.

– Чергове, гастрольне – відповів Іван.

(більше…)

Позначки:, , , ,

Вадим ГРІН. Аромат троянди

Червень 1897 р.

Сон, що дбайливо оберігав півострів протягом останніх місяців, нарешті, скінчився. Яловець наповнював повітря лагідним ароматом хвої, а величаві гори зняли свої білі капелюхи й звільнили стрімкі потоки річок, що побігли долу. У їх підніжжя вирували жовті, червоні та зелені кольори квітів і трав, а темно-блакитне море виблискувало на сонці сріблом пінявих хвиль. Навіть схід та захід, що в інших місцях дивляться один на одного вороже, жили тут у злагоді, наче брати-близнюки, поєднані між собою звивистою лінією берега Чорного моря.

(більше…)

Позначки:, , ,

Тетяна ОСТРОВСЬКА. Зілля

У новій школі Жені подобалося. Головним чином через можливість вкотре почати спочатку, не вдаватися до пояснень, не стикатися з питаннями про зміни. Нехай приймають все таким, як воно є зараз. Якщо ніхто не знатиме про постійний конфлікт з мамою, ніхто і не глузуватиме з цього. Якщо ніхто з них не бачив попередніх експериментів із зачіскою, вони припустять, що це природній колір. До того ж час дечому вчить навіть найвпертіших.  З часом у Жені з’явилася обережність і певні навички, які дозволяли тримати свої дивацтва при собі.

Серед іншого, щире захоплення математикою багатьом здавалося дивним. Люди не бачили гармонію, яку здатні були складати цифри, не чули і цифрових мелодій. Коли чиясь безглузда рука ліпила числа одне до одного без роздуму, Жені чулися фальшиві ноти. Помилка псувала весь порядок і заважала числам виконувати свій танок. Щось скрипіло, рипіло і врешті розвалювалося і розповзалося. Та Женина рука вміла одним помахом привести числа до ладу. Тоді вони, мов акробати, шикувалися, поєднувалися, розбивалися на групи, виконували синхронні па і, наче кролика з чорного циліндру, діставали вірну відповідь.

(більше…)

Позначки:, , , , ,

Володимир КОМПАНІЄЦЬ. Зелений король

Вони лежали на березі, їх обличчя були занурені у холодну воду, неначе вони припали напитись спекотного літнього дня. Легкі хвилі грали їх волоссям, нічні метелики літали над їх тілами, а маленькі, майже прозорі рибки, покинувши острах, жваво підпливали до обличь, аби спробувати на смак їх розплющені очі.

***

Місто щасливих людей – так називають наше містечко. Громада невелика. Тисяча, може півтори мешканців. Люди привітні. Між собою не сваряться, поганого слова ніколи не скажуть. Не від’їжджають нікуди, бо життям вдоволені. У нас тут спокійно. Ні пияцтва, ні наркоманії, ані того СНІДу. Злочинності взагалі немає. Навіть дорожніх пригод не трапляється. Люди тут не хворіють, не відомі їм і старчеські немощі. Майже всі довгожителі. Рідкість, щоб хтось не зустрів восьмидесятий ювілей. А багато хто вже станцював на власному сторіччі. А помирають раптово, навіть не встигнувши злякатись. Ну хіба не щастя?!

(більше…)

Позначки:, , ,

Назарій ВІВЧАРИК. Ключник

Презерватив, як меч самурая, треба носити завжди, навіть якщо він знадобиться лише раз у житті. Так казав мені колись кум, але він не знав про існування підводних каменів. Цього разу ми бригадою облаштовували меблями кімнату якомусь крутелику під Черкасами, де була навіть прислуга. І одна з дівчат, що виконували роль офіціанток, мені справді сподобалася. Коли ж вона ще й підморгнула, саме тоді я зрадів, що маю завдяки пораді кума презервативи. У нього добрячий стаж сімейного життя і… великий досвід стрибання в гречку. Інша справа я – одинак, який уже й не пам’ятав, що таке секс. Але підводним каменем стала горілка. Нас так щедро частували після встановлення дерев’яних меблів, які наша фірма робила чи не найкраще в цьому регіоні, що врешті мені стало зле, і всі рожеві мрії полетіли шкереберть. Тут потрібен був не презерватив, а «мізим» чи активоване вугілля.

(більше…)

Позначки:, , ,

назад


Наша кнопка ///