Проза

123...Остання

Марина ВАРИЧ. Львівська вілла Микити Хмелькова

Нікіта Хмельков не любив, коли його називали Микитою. На Донбасі  його так ніколи й не називали. Там він завжди був Нікіта, а тут, у Львові, як зурочили, Микита, Микита. Та який з нього Микита?

– Нікіта звучіт кручє, – казав він по телефону своїй дівчині, яка ще не перебралась до Львова і тимчасово осіла в київському готелі «Козацький» на Майдані Незалежності. – Знаєш, еті бандеровци настирниє. Оні  і нас с тобой свой язик виучіть застав’ят. – Нє думай, шо ти – Даша, ти тєпєрь – Дарка.

Даша супилась і кривилась, їй не хотілося бути Даркою. У Львів її теж не особливо тягнуло. Вона думала лишитися в Києві, навіть якби це загрожувало їй розривом з Нікітою.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Юрій ОРЛОВСЬКИЙ. Монологи людських турбот

 Частина перша

«До і після»

***

Плем’я – це головне.  Поза племенем неможливо вижити. Всюди, де блукають одинаки, їх переслідує смерть. І інакше бути не може. Холодні вітри здирають шкіру з кісток, примушуючи зуби цокотіти. Вогнище може згаснути, якщо за ним слідкуватиме лише один. Один обов’язково втомиться і засне. І тоді вогонь помре, а з ним помре й один – замерзне та затвердне, мов камінь. Підступні хвороби хапають у свої невидимі лапи і завдають страждань.  (більше…)

Позначки:, , ,

Леся МУДРАК. Замість рами – у – ребра

(ПРОЗОВІ МОНОЛОГИ)

* * *

Юрба виповнювала мене своїм внутрішнім чадом.Сходи заздрили й співчували.Твої звилини вкривалися ковдрою, бо чули небезпеку співіснування мене в Твоїй голові.Я -така безнадійна- не можу в лоні Твоєї голови відчути контури нашого зв’язку.Вони мені тиснуть, як цегла будинку, який реконструйовують. Мешканці голів, зазвичай,- деструктивні, бо житло, все одно, винаймають тимчасове.Я вже мудрую, як прорубати вікно у світ…Бо голова настільки- головна, що споруди, які ми в ній вивершуємо, вимагають затвердження їх на комісії інтелектуальної власності. А вікно…Воно-безособове і герметичне.Воно все знає не про масу, а про- категорії, не про нас,а- про грубих порушників режиму смерті.Бо що знати про нас, коли ми- не ми…і ніколи Нами не будемо.Коли я- просто квартирантка Твоєї звилини.І – там -тісно. Хочу підборами пробити шкіру!Кров заливатиме обличчя, як у часи розстрілу… Але то буде не дірка, а – третє око.Ти мене тільки крізь нього і помітиш.А тоді візьмеш- і вставиш моє око в свою голову замість рами у рЕбра…   (більше…)

Позначки:, , ,

Галіт Дахан КАРЛІБАХ. Лінбер

Якщо ти візьмеш мене до Берліна, в мене не буде до тебе питань. Якщо ти візьмеш мене до Берліна, я тільки заради тебе зміню його ім’я на Лінбер. Місто виблискуватиме перед нами у всій своїй величі, і ми не станемо ритися у твоєму минулому. Мені не треба буде знати, чи був колись твій батько, чоловік на прізвище Хайнріх Людвіг, офіцером СС. Я не почуватимусь змушеною дізнаватися, що твоя мати, така собі Жизель, робила в ніч «Крісталнахт». Я просто не знатиму. Мій розум залишиться у теперішньому. У плинному, поступливому сьогоденні, що тектиме, як мед, і заповнюватиме моє буття.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Олександр ХАРЧУК. Прощання

Мені важко про неї розповідати. Особливо після того, що між нами було та що сталося потім. І я знаю, що ще рано робити якісь висновки. Чесно кажучи, ніхто мене до цього й не змушує. Я сам цього хочу. Хочу, щоб мій лист став продовженням того, що добігло кінця, цього разу словесним, – письмовим (може, художнім) продовженням фізичних (може, документальних) взаємин. Хочу заповнити паузу.

Я ухвалюю складне самостійне рішення. В той час, коли у парламент тільки внесено на розгляд проект бюджету. Важливе рішення у моєму житті. Одне з найважливіших. І вже друге напряму пов’язане з тобою, подумки озиваюся до неї крізь ніч, яка поволі переходить у ранок. Озиваюся, але не зву.  (більше…)

Позначки:, , ,

Сергій СТЕЛЬМАХ. Там, де шпали падають з неба

Жизнь –  это сон, а Любовь – это одно из сновидений.
Слоган фильма «А теперь, дамы и господа…»

Холодне весняне повітря різко облизало моє обличчя, запустило  руки під мій старий осінній плащ. Я вийшов з пропахлого свіжою сечею  підземного переходу на погано освітлену платформу залізничного вокзалу. На ній було зовсім пусто, від почуття самотності ставало моторошно. Лише поодинокі пориви вітру піднімали у повітря целофанові пакети та інше сміття, розкидане по перону. Я маю зустріти А., виправити все, поки не пізно, отримати ще один шанс побудувати на піску своїх надій словами кам’яний замок.   (більше…)

Позначки:, ,

Олександр КРОТ. Перша справа Миколи Коваля

Коли десятник Микола Коваль побачив світлу пляму в темному провулку, то не одразу зрозумів, що воно таке. Підійшов ближче і на мить заклякнув, не від страху, від здивування.

На землі горілиць лежав мрець. Молодий, озброєний шаблею, у гарному жупані та дорогих чоботях. Лице спотворене гримасою чи-то болю, чи-то страху. З шиї стирчить руків’я кинджалу.  (більше…)

Позначки:, , ,

Марія СИДОРЧУК. Полон

Це — історія 12 полонених і двох охоронців. Від їх окремих довоєнних історій й до однієї спільної доби, доби між життям і смертю. Історія про любов, яка приводить на війну і перетворює людину на ката… або героя. І ким ти станеш, не знаєш до самого кінця. Адже у кожного є свій внутрішній полон, який сильніший й, іноді страшніший за фізичну неволю.

Попри очевидний військовий контекст назви, це — історія про пересічну цивільну людину, зі зброєю та без. В умовах, коли катастрофа стає буденною річчю. Про вічне у цій буденності. І про те, що війна нікому нічого не «спише»: ні тому, хто вірив, що Бога нема і все дозволено, ні тому, хто вірив, що Він є, але можна покаятися біля краденого образу і Він усе простить…   (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Олександр ХАРЧУК. Невимовлене

Одні конають від нудьги, а інші плодяться заради розваги, подумав він спросоння, ледь розплющивши очі, й почув, як знадвору хтось шкребе по склу. Тінь промайнула перед вікном, зникнувши в кущах малини, перш ніж він встиг підвестися з ліжка, щоб розгледіти нарешті зловмисника, який надокучав йому вже третій тиждень своїм надмірним галасом.

Він знає майже всіх у цьому місті, де живе останні шістдесят п’ять років, і звідки ніколи не виїжджав далі сірникової фабрики, яку побудували в 1998 році, за вісім кілометрів від центру, над трасою, по тій самій вулиці, що й кінотеатр і бібліотека, та далі спиртового заводу в сусідньому селі, де впродовж кількох років щотижня набирав брагу для худоби. Щодня він ходить пішки від одного будинку до іншого, звичним маршрутом, стукає у двері, вітається з людьми, якщо відчиняють, вислуховує їхні нарікання на владу, погоду, чи безгрошів’я, завжди одне і теж, хоч, як йому здається, не все так погано, як розповідають, через надмір декорацій та зайвих слів, розповідає свою історію, збираючи макулатуру.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Олексій ГАДЕЦЬКИЙ. Остання фантазія

Сила людини в її думках. Вони безмежні.

У пориві фантазії свідомість здатна створювати цілі світи, населяючи їх найпотаємнішими бажаннями, кошмарами, яскравими подіями, спогадами з дитинства. Ця здатність дозволяє переживати знову і знову такі самі почуття. Чим ширша думка, тим досконаліший світ.

Я знаю, про що говорю. Адже неодноразово бував у таких світах.

Мене звати Олег. Мені 24 роки. Я володію унікальним талантом, який дозволяє проникати у чужу свідомість і бачити те, що невидиме для пересічних людей.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

123...Остання