Проза

123...Остання

Тетяна ТРОЇЦЬКА. Парагвайський чай

If you want a happy ending, that depends,
of course, on where you stop your story”

Orson Welles.

 

У світі, такому далекому від рідних територій, вечір застигає на вікнах густо-помаранчевим кольором, а вночі зовсім не видно сузір’їв – можливо, тому, що в місті у регульованих людиною електричних вогнях ідеалістичні прагнення втрачають значення. У тому світі не п’ють чай, як у нас, і тим паче як у тебе в країні. Його давним-давно витіснила культура кави. Можливо вона стала доречнішою після Бостонського чаювання як символу незалежності від Великобританії, чи то просто більше підходила динаміці нового мегабайтного стилю життя, та чайній п’яти-годинний розміреності там вже практично немає місця. Тому замість гарячого натурального листяного напою у тій частині світу обирають щось інше, більш сміливе і, як водиться, згубне.   (більше…)

Позначки:, , ,

Ярослава МАКСИМЮК. Я не робот

1.

Ніка боялася. Переступати поріг було страшно, бо сумніви час від часу закрадалися і в її гарненьку голову. Але вона була щаслива, адже давно мріяла про початок дорослого життя і уявляла цей момент.

Тож Ніка відчинила двері кабінету соціального центру і ввійшла.

– Добрий день! – дзвінко сказала Ніка. – Я людина, і я прийшла оформити отримання безумовного базового доходу.   (більше…)

Позначки:, ,

Віталій КВІТКА. Вусань на один мільйон $

Леля сиділа, закинувши ногу на ногу — в Лелі були негарні ноги, в неї були гарні литки, — і пожирала двері очима. У дверній проймі мав з`явитися Мішаня. Мішаня-Мішутка, Миша. Він мав вуса. На мільйон доларів. Він мав менше п`ятдесяти, він був розвідня — він тривожив Лелю, її негарні п`ятдесятирічні ноги. Він з`явився в дверній проймі. І посміхнувся. Самими розкішними вусами на мільйон доларів.

Леля кивнула. Мішаня налив — собі і Лелі — кави і зараз же примостився біля її гарних литок: одна на одній, довершені, як вершини. Його погляд ковзнув по Лелі. Він не зупинився на грудях (їх було невидно під її негарним п`ятдесятирічним светром). Він зупинився на її обличчі, на волоссі, ковзнув у вікно — а там сипав і сипав сніг, — і більше не повертався в бік Лелі.   (більше…)

Позначки:, , ,

Ярослав КАРПЕЦЬ. Рокер Серафим

1.

– Чи не могли б допомогти? Мені сьогодні треба повернутися до Каховки, – звернувся до мене патлатий мен на автобусній зупинці біля Києво-Печерської лаври. Його вуха закривала синя шапка з емблемою футбольного клубу “Динамо”, а легкий вітерець розвівав русяве волосся, тендітними руками торкався акуратно підстриженої борідки та вусів.  Чорні окуляри спадали на перенісся. Шлейки його потертої косухи звисали донизу. (більше…)

Позначки:, , ,

Валентина ЗВОНАРЬОВА. Ти маєш право мовчати

 Зрада і вірність

 

Майже кожна жінка хотіла би берегти вірність,
проблема лише  в тому,
щоб знайти чоловіка,
для якого б можна було би її берегти.

(Марлен Дітріх)

Інколи мені хочеться тебе зрадити… Безжально. Безсоромно. Безповоротно.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Марина ВАРИЧ. Флейта для Марти

1

Марта сиділа на диванчику першого поверху фешенебельного ресторану на Подолі і не зводила очей з флейтиста. Флейтиста звали Тимофій Лисюк. Але всі знали його під сценічним ім’ям Амадор. Сьогодні Амадор грав композиції Маріконе в столичному ресторані по вулиці Братській. Цей концерт був благодійний і грав флейтист на запрошення власниці закладу Аліни Стрижук. Зібрані гроші планувалося передати на лікування дітей, хворих лейкемією.  (більше…)

Позначки:, , ,

Марина ВАРИЧ. Львівська вілла Микити Хмелькова

Нікіта Хмельков не любив, коли його називали Микитою. На Донбасі  його так ніколи й не називали. Там він завжди був Нікіта, а тут, у Львові, як зурочили, Микита, Микита. Та який з нього Микита?

– Нікіта звучіт кручє, – казав він по телефону своїй дівчині, яка ще не перебралась до Львова і тимчасово осіла в київському готелі «Козацький» на Майдані Незалежності. – Знаєш, еті бандеровци настирниє. Оні  і нас с тобой свой язик виучіть застав’ят. – Нє думай, шо ти – Даша, ти тєпєрь – Дарка.

Даша супилась і кривилась, їй не хотілося бути Даркою. У Львів її теж не особливо тягнуло. Вона думала лишитися в Києві, навіть якби це загрожувало їй розривом з Нікітою.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Юрій ОРЛОВСЬКИЙ. Монологи людських турбот

 Частина перша

«До і після»

***

Плем’я – це головне.  Поза племенем неможливо вижити. Всюди, де блукають одинаки, їх переслідує смерть. І інакше бути не може. Холодні вітри здирають шкіру з кісток, примушуючи зуби цокотіти. Вогнище може згаснути, якщо за ним слідкуватиме лише один. Один обов’язково втомиться і засне. І тоді вогонь помре, а з ним помре й один – замерзне та затвердне, мов камінь. Підступні хвороби хапають у свої невидимі лапи і завдають страждань.  (більше…)

Позначки:, , ,

Леся МУДРАК. Замість рами – у – ребра

(ПРОЗОВІ МОНОЛОГИ)

* * *

Юрба виповнювала мене своїм внутрішнім чадом.Сходи заздрили й співчували.Твої звилини вкривалися ковдрою, бо чули небезпеку співіснування мене в Твоїй голові.Я -така безнадійна- не можу в лоні Твоєї голови відчути контури нашого зв’язку.Вони мені тиснуть, як цегла будинку, який реконструйовують. Мешканці голів, зазвичай,- деструктивні, бо житло, все одно, винаймають тимчасове.Я вже мудрую, як прорубати вікно у світ…Бо голова настільки- головна, що споруди, які ми в ній вивершуємо, вимагають затвердження їх на комісії інтелектуальної власності. А вікно…Воно-безособове і герметичне.Воно все знає не про масу, а про- категорії, не про нас,а- про грубих порушників режиму смерті.Бо що знати про нас, коли ми- не ми…і ніколи Нами не будемо.Коли я- просто квартирантка Твоєї звилини.І – там -тісно. Хочу підборами пробити шкіру!Кров заливатиме обличчя, як у часи розстрілу… Але то буде не дірка, а – третє око.Ти мене тільки крізь нього і помітиш.А тоді візьмеш- і вставиш моє око в свою голову замість рами у рЕбра…   (більше…)

Позначки:, , ,

Галіт Дахан КАРЛІБАХ. Лінбер

Якщо ти візьмеш мене до Берліна, в мене не буде до тебе питань. Якщо ти візьмеш мене до Берліна, я тільки заради тебе зміню його ім’я на Лінбер. Місто виблискуватиме перед нами у всій своїй величі, і ми не станемо ритися у твоєму минулому. Мені не треба буде знати, чи був колись твій батько, чоловік на прізвище Хайнріх Людвіг, офіцером СС. Я не почуватимусь змушеною дізнаватися, що твоя мати, така собі Жизель, робила в ніч «Крісталнахт». Я просто не знатиму. Мій розум залишиться у теперішньому. У плинному, поступливому сьогоденні, що тектиме, як мед, і заповнюватиме моє буття.  (більше…)

Позначки:, , , ,

123...Остання