...10...192021...304050...Остання

Владислав УДОВИЧЕНКО. Нічний кошмар

Прохолодний вітер обдував Джеку обличчя. Огрубіле від вітру, воно вимальовувалось як кам’яна брила. Ще більш огрубілі руки, звиклі лише до важкої роботи, вони не знали втоми. Вся його сім’я загинула, при якомусь нещасному випадку. Тепер Джек не знав іншого життя, воно для нього було довгим і болісним шляхом до точки його завершення, до смерті. Подейкують, що за п’ять років подружнього життя він розучився говорити. Він не виходив друком. Все, що він їв, він вирощував на власному полі і ніколи не ходив по магазинах. Від старого життя залишилася ціла шафа білизни, та голки і нитки для усунення яких би там не було дірок в білизні.  Читати далі »

Позначки:, , , , ,

Тетяна ПЕТРУШКІНА. Покарання за кохання

Під’їздна варта, що в моєму випадку складається з чотирьох згорблених бабусь, нещодавно охрестила мене «скнарою, яка нефігово так прорахувалася». А все через те, що я відмовилася від газу і вмовила свого коханого купити і поставити електричну плитку з духовкою. Нас чекають астрономічні рахунки за електроенергію, але то нічого, головне – я більше ніколи в житті не запалю сірник чи запальничку. В моєму домі ніколи не буде відкритого, живого вогню – ані романтичних свічок, які я так любила, ані газової плити, ані сірників у кишенях моїх друзів-курців. Ніколи!  Читати далі »

Позначки:, , , , ,

Тетяна ПЕТРУШКІНА. Випадок у селі на дві вулиці

Я приїхав сюди працювати. Сюди – це в глухе село усього на дві вулиці десь у чорта на задвірках. Тут навіть інтернету нема. Довелось купляти модем з антеною, щоб не здичавіти зовсім, та й в роботі вряди-годи допоможе. Справа у тому, що я професійний перекладач, і нещодавно наше видавництво купило права аж на самого Мартіна. Я взяв ключі від охайної хатки на краю села, яка належала знайомим моїх знайомих, і приїхав сюди перекладати книгу, яка володіє розумами мільйонів фанатів по всьому світу, а скоро завдяки мені до них мають долучитися і україномовні читачі.  Читати далі »

Позначки:, , , , ,

Євгенія ХОХЛОВА. Кальвадос

І

Про істоту не можна було говорити.  Дем’ян знав про це і щодня ледь стримувався аби комусь не розповісти. Ось наприклад цьому бармену. Худорлявий, з тонким татуюванням на передпліччі. Блакитноокий. Він міг би вислухати Дем’янову розповідь. Кажуть бармени вміють слухати уважніше за лікарів. І точно ніколи не помиляються з діагнозом.  Читати далі »

Позначки:, , , , ,

Василь ТУРКІВ. Кров до крові

26 вересня 1998-го року 

Гори зачаровували його ще змалечку. Гострі шпилі кам’яних велетнів, які здіймаються щоразу вище в небо, завжди гріли малече серце, що так і мріяло одного дня зібратись у довгу подорож за небокрай, відкрити нові світи, дізнатись, що чатує на нього у цій незвичній і таємничій красі. Ще хлопчаком Юрко виходив на поріг власного дому і мрійливо задивлявся у далечінь, туди, де неосяжним зеленим полем простягався бентежний шлях невідомих обріїв. Він щоразу давав собі обіцянку осягнути цей неймовірний скарб, хоч розумів: прогулянка не буде легкою. На цій непростій дорозі його очікують усілякі перешкоди, щось таке, що й знати не знають щасливі люди. Юрко неприховано дивувався, чому заклопотані дядечки і тітоньки врізнобіч снують своє ділове павутиння і не помічають вражаючого розмаїття природи. Іноді, коли випадала можливість, хлопчина тікав від людської метушні в гущавину, напувався сосновими пахощами предковічного лісу і слухав. Спокій, тиша, гармонія панували під кожним деревцем. Недалечко дзюрчить меланхолійний струмок з кришталево-крижаною водою, в якій віддзеркалювалась його чиста дитяча душа. А зверху листя перешіптується між собою на дивній чарівній мові, зрозуміти яку може лише той, кому ця краса припала до серця настільки, що й розчинитись у ній можна.  Читати далі »

Позначки:, , , , ,

Олег КАЧУРОВСЬКИЙ. Адольф

Вона лежала на лівому боці, зручно – не твердо і не м’яко. Під головою щось пухке та приємне. Ліве вушко тонуло повністю і виринало на поверхню повторюючи ритмими дихання, ніби трясовина, що поглинала та відпускала свою жертву.

Чому трясовина? Це не трясовина, не мокра, не гидка і дурно пахнуча. Це також і не піщана пастка, не сухий і не сипучий провал – там відсутня плавність повернення форми до початкової. Що ж це?  Читати далі »

Позначки:, , , , ,

Олена БІЛЕНКО. Ній. Пробудження

…він був кам’яним і величезним.
Усіх, хто заслужив, він карав прокляттям і смертю.
Його помста обов’язково досягала мети.

За вікном сутеніло. Криваве осіннє сонце сідало за горизонт, прощальним скорботним промінням освітлюючи темні крони дерев. Вікові дерева, в парку навколо лікарні, скрипіли, наче жалілися, що прійшов їх час втрачати свої пишні крони. Вони хитались, хапались оголенними гілками одне за одного, та все більше втрачали листя, яке потьмяніло і почорніло під холодними осіннім вітром. Вітер, який співав свою тужливу пісню у віконних щілинах лікарні, бився об тоненькі шибки, зрідка кидаючи на них краплі дощу.  Читати далі »

Позначки:, , , , ,

Андрій ПЕТРАШ. Первісток Сонця

Коли світ захлиснувся під мутними водами матеріалізму, а духовність залишилась лише на запилених сторінках давніх книг – саме тоді об’явився він. Надворі була дивна епоха людської гордості, дикої і невиправданої, бо люди уже давно перетворилися на парадоксальні органічні механізми, які виконували невідомі їм самим функції заради мізерної крихти примарного щастя. Життя стало чорно-білою лінією чергування робочих буднів і пустодзвону розважальних вихідних. Більшість без особливих роздумів платили своєю людяністю за спокусливі примари прогресу, залишаючись марнославними індивідуалістами без відмінностей. Творчі генії і музи покинули невдячне людство, яке проміняло їхнє товариство на безглузді розваги і безкінечну спрагу до споживання. Ніхто не може назвати дня об’явлення, бо уже не було смертного, котрий би зумів зберегти усвідомлення часу серед галасливої метушні світу.  Читати далі »

Позначки:, , , , ,

Ірина ГАРКУША. Письменниця

Усе дитинство я мріяв бути балеруном. Та я народився в такому занедбаному містечку, для якого танцювати балет було чимось диким. Тут хлопці мали гратися машинками, а дівчата – ляльками. Одні повинні були обговорювати футбол, а інші – танці. Тут усі один одного знали. Точніше, усі знали усе один про одного. Найцікавішим заняттям були плітки. Єдині ритмічні рухи, які виправдовували чоловіків, могли бути тільки в танці святого Вітта[1]. Та це було б темою для іншого обговорення. І якщо хоча б одна людина побачила мене вдома танцюючого в білих дівчачих панчохах, я мав би одразу ж тікати в інше місто, іншу державу, а ще краще на іншу планету. Та мені все-таки прийшлося переїхати. І якщо б я тільки знав, до чого це призведе, то назавжди залишився б трухлявіти у своєму занедбаному містечку.  Читати далі »

Позначки:, , , , ,

Дмитро ЧЕПУР. 11 кілометрів

«23 січня у водах Тихого океану відбулось занурення батискафа «Трієст» в найнижчу точку планети – Маріанський жолоб. На борту знаходились американський військовий Дон Уолш та швейцарський океанолог і дослідник Жак Піккар».

New York Times від 25 січня 1960 року  

 

Мене звуть Дон Уолш. Мені 85 років і я живу в штаті Орегон, США. Зараз, як ви самі розумієте, я веду спокійний, розмірений спосіб життя, і вдячний всім силам природи, що я все ще живий і при ясному розумі. Але були ж дні, чорт забирай, коли моє життя було насиченим і цікавим.  Читати далі »

Позначки:, , , , ,

...10...192021...304050...Остання