Ярина ОПІЛЬСЬКА. 138 дзвінків

Вже майже рік як він пішов. Так, якраз липень.

Нестерпна духота була в кухні, де варився на плиті зелений борщ і компот з вишень і ранніх яблук. Підійшла до вікна – штовхнула кватирку, але навіть з північного боку куди виходило вікно і за ним зеленів овес, замість свіжого струменю ввірвалось гаряче і вогке повітря. Почало темніти в очах. Треба вийти. Швидше.

Читати далі »

Позначки:, , , ,

Павло РУДЕНКО. Сейко

Суворе небо Донбасу поволі заповнювалося зорями. Травень під вечір збавив свої оберти, щодо температури повітря. Напівзруйнований район давно вже виплюнув своїх жителів на напризволяще з їхніх домівок. Когось на Західну Україну, когось за кордон, і навіть в рашку, а комусь не поталанило — у домовину на цвинтар. Хоча якщо порівнювати останні два варіанти то важко сказати кого з них спіткало більше везіння. Проте з деяких вікон світло лампочки на сто ват давало знати, що всіляка погань, яку навіть пекло не хоче брати до себе на баланс вешталась по пустих квартирах в пошуках матраца. Тому що цінності вже давно винесли такі ж як і вони за сумісництвом мародери. Поодинокі вистріли відлунням звучали в телефоні під час розмови істот у недоформі з нашивками самопроголошеної республіки, герб якої навіть не годиться бути нанесеним на обухівський туалетний.

Читати далі »

Позначки:, , , ,

Ольга ПОЛЕВІНА. Храм Ахіллеса

– Начебто закінчили, – витер піт з чола Курносов, звертаючись до свого товариша за нещастям Боканьову. Та який із нього «товариш»! Високий, худий, слабосилий. Працювати з ним – покарання. Йому б книжки читати та сидіти за письмовим столом, а не нести військову службу. Який із нього помічник! Усі його ляпи виправляти йому, Курносову.

Острівець був до смішного малий, скелястий, незручний у сенсі причалів, тож спочатку вивантажити, а потім встановити військову техніку на ньому було покаранням, у якому Боканьов ніяк не міг допомогти Курносову і всім, задіяним у цьому.

Читати далі »

Позначки:, , , ,

Ольга ПОЛЕВІНА. Тризуб Нептуна

«А воно таки Чорне!» – подумав Григорій і хвацько сплюнув за борт.

Над горизонтом клубочилися хмари, але над водою пробивалася яскрава смуга заходу сонця. Він залюбувався: лілове небо, майже чорні води і червона проріха на небі.

Незабаром сонце згасло, і небо злилося з морем.

Читати далі »

Позначки:, , ,

Аліна КАЮН. Страшний суд

Білозуба посмішка зблиснула в темряві й повільно наблизилася впритул до планети, яка ледь-ледь люмінесціювала блакитним світилом. Була так близько, що дихання з ніздрів, які простим смертним видавалися Місяцем, утворювало хвилі на поверхні просторого океану. «Бог помер, —  ледве вловив власник посмішки від двоногих мешканців цієї планети. — Життя в наших руках. Світ падає в прірву, але тільки через те, що наші предки не мали спокою. Зосередьмо всі наші сили, щоб…»

Ретельно прислухався до їхніх нікчемних, нахабних, пихатих і наївних голосків. Як тільки створив за образом і подобою своєю цих істоток, одразу ж пошкодував — вони назвали своє крихке тіло ідеальним, а сіру речовину, яка все контролює і дає їм ілюзію вибору, раптом назначили вершиною еволюції. Ха! А вони ж навіть не здогадуються, що втратили, визначивши себе досконалими.

Читати далі »

Позначки:, , ,

Тетяна БУЛАТ. Згасла мрія

Зі свого вікна вона бачила дитячий майданчик. Малеча гралася, з піску робила пасочки. Щасливе дитинство.

Хоча… яке щасливе?

Повоєнне, 1958 рік, відбудова.

Їй 5, вона дівчинка мовчазна і розсудлива не за роками. Можливо тому, що батько під час війни був у полоні, зміг втекти. Документи його згоріли.

Читати далі »

Позначки:, , ,

Андрій КИРИЧЕНКО. Фаталізм

А потім ти звикаєш. Навіть до страшних у своїй простоті та неприродності речей. І тебе вже не лякає невизначеність та невідомість перших годин та днів перебування на фронті. Вони поступовозникають. Розчиняються. Змінюються на розуміння та свідомий розрахунок небезпеки (не завжди, до речі, вірний, але про це якось іншим разом). Натомість з’являється фаталізм і апатія. Адже кожен наступний день надає тобі нові наочні приклади того, що всі ви – крихітні піщинки, пішаки від бажань яких нічого не залежить і не зміниться. А час минає і, можливо, ти одного разу побачиш як доля і життя людини, ніби пара гральних кубиків котяться по долівці і доки не зупиняться вони – нікому не відомо, що випаде на їх гранях…

Читати далі »

Позначки:, , , , ,

Світлана КУЧПИЛЮК. Зірка Землі

Зародження історії

Коли світ втрачає героя, десь має народитися новий, – так думав Майк, або Міша, по свідоцтву. Майком йому хотілося бути. Це звучить круто і серйозно. Майк може стати інженером чи космонавтом. А ким може стати Міша? Електриком. Фермером. Професором. Лікарем… Такі варіанти Майкла не влаштовували. Його манило небо і він був вдячний за це.

Читати далі »

Позначки:, , , ,

Олександра БУРЕВІЙ. Стук-стук

Стук-стук.

— Тихо-тихо… Спокійно. Не рухайся.

Ігнорую цю наївну заборону й щодуху сіпаюся, намагаючись вирватися з ременів, що міцно оплели тіло.

— Ну, дорогенька, перестань. Усе добре.

Нічого тут, трясця, не добре! Мимрю щось заперечувальне та переводжу повний осуду й докори погляд на джерело вмовлянь. «Джерелом» виявляється дородна жіночка з фальшивою усмішкою на пласкому обличчі. Отруйний червоний колір її жилетки виїдає очі, тож замружуюсь, рятуючи їх, і відвертаюсь.

Читати далі »

Позначки:, , , ,

Катерина СІЧКАРОВА. РДК754 або Роджер

Це був рік 3452. Світ змінився безповоротно – постійні війни, хвороби і людська жадібність привели їх до логічного завершення.

 Однак те що їм вдалося створити пережило і ядерну війну, і усі можливі катастрофи. Роботи створені людьми населяли цей світ.  Їх було доволі багацько, вони розвивалися і прагнули наслідувати людей, адже колись давно усе їх існування зводилося до простої функції служити своїм творцям.

Читати далі »

Позначки:, , , ,



Наша кнопка ///