Був пізній вечір, медсестри мінялися змінами, а у крайній палаті все ще лунали крики та стогін. Вони розносилися по довгому темному коридору і віддавалися відлунням по стінам. Лікар вкотре за день йшов до палати, щоб перевірити чи не потрібна Марії стороння поміч. Вона так довго мучилася, стогнала, кричала, глибоко дихала і плакала. Вся спітніла, вона виглядала хворою і дуже втомленою. Вона сиділа на краю ліжка, розвівши ноги в сторони, і важко дихала.

– Як почуваєшся? – спитав лікар.

– Бувало й краще, – відмовилася молода дівчина.  (більше…)

Редакція ВВС Україна 11 грудня назвала цьогорічних переможців премії «Книга року ВВС». У дорослій номінації перемогла книга «Дім у Бейтінґ Голлов» Василя Махна. Переможці премії у «дорослій» та «дитячій» номінаціях отримали грошову винагороду в розмірі 1000 британських фунтів стерлінгів.  (більше…)

Лауреатка Нобелівської премії з літератури 2015 року, білоруська письменниця Світлана Алексієвич виступила із традиційною Нобелівською лекцією 7 грудня 2015 року. Зустріч відбулася у Стокгольмі  (Швеція), а свою промову під назвою «Про програну битву» письменниця присвятила темам літератури, війни та любові. Про це повідомляє Видавництво Старого Лева.  (більше…)

Ніч була такою темною, що хоч вибери око, такою глупою, що хоч осліпни, а не помітиш своєї сліпоти, бо воєдино злиєшся з тою чорнотою, що навкруг, з тою чорнотою, що в тобі…

Люба страшенно боялася таких ночей. Боялася навіть тоді, коли засинала у теплому ліжку під монотонне поцокування годинника. То що казати зараз, коли вона змушена була рятуватися у цій сліпій ночі від усепоглинаючого страху – ще більшого і чорнішого, як ця ніч.  (більше…)

То була вельми довга поїздка. Ми з моєю новоспеченою нареченою Анною їхали на неновенькому «форді» з Одеси. Ще трішки, і ми будемо вдома, укриємося теплою ковдрою й заснемо в обіймах. Відпочинок вдався на славу, окрім маленького інциденту на березі моря, коли Анна знову замріялась й почала просити мене про дитину. Як завжди, я був твердо рішучим і заперечив, сказавши їй, що ще рано, що для початку потрібно хоча б рік пожити у шлюбі. Вона не мала чого заперечити, адже одна з її маленьких мрій повинна була здійснитися вже зовсім скоро. Ми запланували весілля на кінець липня й до ощасливленого дня залишалося ще чотири тижні.  (більше…)

– Арнольде!

Він знову кличе мене.

Здійснюючи діяння бридке, протиприродне, темне, він сидить навколішках на дерев’яній підлозі і стискає у долоні кухонний ніж. Відірвавши погляд від сторінок книги, брат задирає голову і видає високий рваний трель, схожий на скрип іржавої гойдалки. Ніби гортань звивається вужем, коли він викрикує моє ім’я. Це означає, що я маю прийти.

Але мої ноги ніколи не ходили.  (більше…)

У місячному світлі старий міський цвинтар виглядав ще похмуріше ніж у день. Пронизливий вітер ворушив кущі та гілля нечисленних дерев, від чого чорні тіні зловісно ворушилися, і здавалося щось недобре підкрадається, ховаючись за похиленими хрестами та химерними надгробками.

Степан відчув, як по спині пробіг холодний вітерець, мимоволі здригнувся, кинув недопалок і сплюнув на землю.

– Все дурня і забобони, – підбадьорив себе нервово і швиденько скочив у церковні двері, які поспіхом замкнув. Кілька секунд прислуховувався, чи все спокійно, і аж тоді попрямував до застеленої кожухом лавки, де мав намір лягати на відпочинок.  (більше…)

Злидні душили Олега. «Хочеш жити – вмій крутитись» – він просто ненавидів цей девіз дев’яностих. Актор ужгородського лялькового театру, він був не в змозі прожити з однієї зарплати. Перебивався чим міг – тамадував, халтурив на «корпоративах»… Хоч більшість його ровесників їздило «на мадяри», возили цигарки і солярку, та Олегу не йшла кар’єра контрабандиста.

Він поїхав всього один раз – один із знайомих взяв його з собою. Везли цигарки, набитою була майже вся машина. Знайомий запевняв, що все «порішав» на таможні, та якесь зле передчуття все ж гнітило Олега. І коли їх погнали на яму, бідолашний мало не вмер. Курив цигарку за цигаркою, нервував і матерився. Тоді все обійшлося, але по поверненні на Батьківщину, Олег зарікся коли-небудь ще возити контрабанду. Комерційної жилки він теж не мав, тож варіантів залишалось небагато – нидіти вдома, гаруючи як мул на трьох роботах, за кілька десятків доларів в місяць, або спробувати шукати кращої долі «на чужині».  (більше…)

– Там в парку зараз вірші читати будуть. Підемо?

– Зачем?

– Ходім, цікаво буде, свої люди.

– Только ради тебя.

Невисокий худорлявий хлопчина у картатій сорочці тягнув за руку довгоногого, трохи незграбного товариша доріжками парку Франка. Той не встигав за своїм захопленим другом.   (більше…)

Ці неприємні відчуття. Два тіла натикаються одне на одне, коли ніч заплющує очі. Довгі тіні починають свою подорож. Ми можемо бачити лише силуети, різки рухи чогось невловимого. Відчувати забуте і втрачене, що не хоче даватися нам в руки. Це прокляття висить над тими, хто намагається знайти себе серед темних вулиць великого міста. Розірвані шматки газет, затхлий сморід від сміттєвих контейнерів, писк пацюків, каналізаційні стоки – усе це нагадує про те, що ми щодня знищуємо повітря, життя, людські мрії та щось невловиме. (більше…)