горор

123...1020...Остання

Олександр ВІВЧАРИК. Чорний характерник

Олена і Михайло зійшли з потягу в Запоріжжі, коли було ще темно. Вони вийшли на перон і вдихнули на повні груди повітря, що пахло старою грубкою.

– То заводи, – сказав Михайло, – не зважай, на Хортиці повітря чистіше.

Вони сіли на лавці у залі очікувань і притулилися одне до одного. Поруч сиділи сумні, похмурі, зморені люди. У повітрі розлігся неспокій.

– Незатишно якось, непривітно, – мовила Олена. – Я все інакше собі уявляла…  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Борис КІЧОЛ. Туалетний монстр

Сидячи у кріслі він намагався згадати, що ж в біса він сьогодні такого з’їв. Біль був такий наче хтось хоче вирватися на волю з його шлунка за допомогою гвіздка.

Дмитро на силу зумів підвестися з крісла, витер своє спітніле чоло об рукав сорочки і рушив у напрямку вікна. Хлопець відкрив вікно в надії на те, що свіже нічне повітря допоможе йому прийти до тями. Опершись ліктями на підвіконня він висунувся майже по плечі з теплої оселі у вітряну ніч. Вітер швидко осушив його спітніле обличчя, але із болем у животі він ніяк не зміг йому допомогти.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Олексій КОСОЛАП. Молот

Істоти лежали на підлозі в протилежних одна від одної кутах. Лише одна з них іще була жива і вібрувала, інша ж припинила своє існування – її зовнішня оболонка зазнала нищівних пошкоджень і більше не могла захистити створіння від шкідливого навколишнього середовища. Відсутність газів для дихання вбило її. Я зняв з істоти оболонку, котра виявилася скафандром, а не шкірою, як я думав. Мені було цікаво, що це за істоти, тому я згенерував поле, аби знерухомити кожну з них, і послав до однієї  хмару дослідницьких зондів, що мали дослідити її. Хмара огорнула істоту. Кожна клітина її тіла на деякий час відокремилася від інших. Друге створіння споглядало, як повільно руйнувалося тіло його друга, і розповсюджувало навкруги себе хвилі паніки і жаху.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Олексій СУДАРЕНКО. Годованець

Щиток управління на західній стіні, збоку від вікна. Тиснеш спросоння на ці незручні кнопки, які ще й западають, немов на гумові мозолі. От-от спрацює щось не те: заграє музика в душовій кабінці або заведеться харчовий агрегат на кухні. А тобі потрібно було всього лише визирнути на вулицю.

Ось пластинки жалюзі плавно провернулися всередині склопакета, неначебто перетворившись на металеві нитки, і я зміг побачити захід. Важкий, димний, багряний, пошматований чорними стрічками хмар і рівненько нарізаний уздовж ледве видними віконними лезами. Захід, що спливає кров’ю та йде під землю. Це єдине мальовниче явище, яке тут можна спостерігати. Я був радий, що знову не проспав його.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Роман ПОВЗИК. Давай зі мною

«У Полтаві фітнес-тренер покінчив життя самогубством, перерізавши собі вени.

Вчора ввечері у Київському району у власній квартирі знайдено труп Віталія Карпенка. Смерть стала несподіванкою для його родини, яка й не підозрювала про депресію чоловіка. За день до смерті йому мало виповнитися 32 роки, він був успішним фітнес-тренером і, за словами сусідів, хотів відкрити власний зал.

Прес-секретар Головного управління Національної поліції у Полтавській області Валерій Денисенко зазначає, що для слідства найімовірнішою версією є самогубство чоловіка. Крім того, на місці смерті знайдено записку, проте розібрати дуже важко (наразі вона знаходиться на графологічній експертизі). Родичі загиблого стверджують, що це не почерк Карпенка…».
(більше…)

Позначки:, , , , ,

Дмитро СТЕБЛОВСЬКИЙ. Сусід

Гена простягнув пальця до кнопки дзвінка і одразу ж відсмикнув. Поставив відро на полущені дошки ганку, здригнувся, коли дужка дзенькнула об метал.

«Може, вдома нікого немає?» — подумав з надією.

Зараз він подзвонить і, якщо за кілька секунд ніхто не вийде, з почуттям виконаного обов’язку повернеться додому. Рудий котяра, що прогулюється під’їзною доріжкою, буде свідком: він намагався, зробив все можливе. І не його вина, що сусідів не виявилось вдома.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Дмитро СТЕБЛОВСЬКИЙ. Жнець скорботи

Холодний ранок останнього листопадового дня. Навкруги сіро й похмуро. Автомобілі сигналять неповоротким маршруткам, що затримують рух. А тим треба народ зібрати, он які юрби кидаються у відкриті двері, бажаючи не стільки їхати на роботу, скільки потрапити в тепле металеве нутро.

Бридко й незатишно.

Пара від дихання здіймається поверх шарфа, окуляри запотівають. Віктор зупинився посеред широкого тротуару, дістав серветку і почав протирати скельця, мружачи підсліпуваті очі на чергового жовтого кита, що підкотив до зупинки, жалібно скрегочучи гальмами. Наче не «дев’ятка».  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Богдан РАПП. Рятуючи сплячого

Темрява снувалася поміж закляклих плотів і онімілих хат, вгризалася у кору дерев, а потім стікала листям, затоплюючи кожен клаптик глухої вулиці. Село спало. І сон той був тихішим за нашу присутність. Ані гавкоту собак, ані живого шереху. Вакуумна тиша. Дорога, якою ми простували, укривалася втоптаним камінням і розлізлою бруківкою. Вона то прогиналася у вигляді ям, то криво морщилась, неначе перед нами пронеслася  колона танків. Ми рухалися швидко, тож доводилося дивитися під ноги, щоб, бува, не спіткнутися, або ж не ступити на свіжу коров’ячу міну, адже вони тут траплялися часто.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Лариса ІЛЛЮК, Макс ПШЕБИЛЬСЬКИЙ. Просто дещо змінилося

“Ходімо, радість моя, ходімо, чуєш?”

Навкруги зелень. Смарагдові перекати плюскають біля ніг, пирій туго в’яже щиколотки. Вітер кидається на самотні кущі, що ризикнули оселитися на лузі. Зарості конюшини темніють, немов чорториї. Здається, зроби один невірний крок і назавжди потонеш у цьому духмяному морі. По ядучо-бірюзовому небу пливуть хмаринки. Високо-високо – сонце, янтарне, медове. І повітря навкруги солодке, чисте, невагоме. Поодинокі дерева вклоняються одне одному у дивних кніксенах, поступово збігаючись у хоровод переліску. Бася зробила крок, другий, третій. Трава пружно подалася. Дівчина підійшла до ліщини, зірвала жменю горіхів, попленталася далі.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Лариса ІЛЛЮК. Хранитель

1

— Привіт, Рахмете, — почув я у слухавці знайомий оксамитовий голос. — Я на порозі. Впустиш?

— Привіт, Аню, — язик не повертався називати її Ангелією, бо стерва вона була ще та. Від однієї згадки про граційні рухи та виразні темні очі замлоїло під лопаткою і збило подих. — Заходь вже.

Вона принесла у затхлість холостяцького помешкання серпневі пахощі степу й моря. Розпеченого шляху, де курява лоскоче в носі, осідає на шкірі, мішається з потом… В горлі пересохло. Я спробував ковтнути, закашлявся. Посміхнувся вимушено.  (більше…)

Позначки:, , , , ,

123...1020...Остання