коротка проза

12

Тетяна ТРОЇЦЬКА. Парагвайський чай

If you want a happy ending, that depends,
of course, on where you stop your story”

Orson Welles.

 

У світі, такому далекому від рідних територій, вечір застигає на вікнах густо-помаранчевим кольором, а вночі зовсім не видно сузір’їв – можливо, тому, що в місті у регульованих людиною електричних вогнях ідеалістичні прагнення втрачають значення. У тому світі не п’ють чай, як у нас, і тим паче як у тебе в країні. Його давним-давно витіснила культура кави. Можливо вона стала доречнішою після Бостонського чаювання як символу незалежності від Великобританії, чи то просто більше підходила динаміці нового мегабайтного стилю життя, та чайній п’яти-годинний розміреності там вже практично немає місця. Тому замість гарячого натурального листяного напою у тій частині світу обирають щось інше, більш сміливе і, як водиться, згубне.   (більше…)

Позначки:, , ,

Ярослава МАКСИМЮК. Я не робот

1.

Ніка боялася. Переступати поріг було страшно, бо сумніви час від часу закрадалися і в її гарненьку голову. Але вона була щаслива, адже давно мріяла про початок дорослого життя і уявляла цей момент.

Тож Ніка відчинила двері кабінету соціального центру і ввійшла.

– Добрий день! – дзвінко сказала Ніка. – Я людина, і я прийшла оформити отримання безумовного базового доходу.   (більше…)

Позначки:, ,

Валентина ЗВОНАРЬОВА. Ти маєш право мовчати

 Зрада і вірність

 

Майже кожна жінка хотіла би берегти вірність,
проблема лише  в тому,
щоб знайти чоловіка,
для якого б можна було би її берегти.

(Марлен Дітріх)

Інколи мені хочеться тебе зрадити… Безжально. Безсоромно. Безповоротно.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Марина ВАРИЧ. Флейта для Марти

1

Марта сиділа на диванчику першого поверху фешенебельного ресторану на Подолі і не зводила очей з флейтиста. Флейтиста звали Тимофій Лисюк. Але всі знали його під сценічним ім’ям Амадор. Сьогодні Амадор грав композиції Маріконе в столичному ресторані по вулиці Братській. Цей концерт був благодійний і грав флейтист на запрошення власниці закладу Аліни Стрижук. Зібрані гроші планувалося передати на лікування дітей, хворих лейкемією.  (більше…)

Позначки:, , ,

Марина ВАРИЧ. Львівська вілла Микити Хмелькова

Нікіта Хмельков не любив, коли його називали Микитою. На Донбасі  його так ніколи й не називали. Там він завжди був Нікіта, а тут, у Львові, як зурочили, Микита, Микита. Та який з нього Микита?

– Нікіта звучіт кручє, – казав він по телефону своїй дівчині, яка ще не перебралась до Львова і тимчасово осіла в київському готелі «Козацький» на Майдані Незалежності. – Знаєш, еті бандеровци настирниє. Оні  і нас с тобой свой язик виучіть застав’ят. – Нє думай, шо ти – Даша, ти тєпєрь – Дарка.

Даша супилась і кривилась, їй не хотілося бути Даркою. У Львів її теж не особливо тягнуло. Вона думала лишитися в Києві, навіть якби це загрожувало їй розривом з Нікітою.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Олександр ХАРЧУК. Прощання

Мені важко про неї розповідати. Особливо після того, що між нами було та що сталося потім. І я знаю, що ще рано робити якісь висновки. Чесно кажучи, ніхто мене до цього й не змушує. Я сам цього хочу. Хочу, щоб мій лист став продовженням того, що добігло кінця, цього разу словесним, – письмовим (може, художнім) продовженням фізичних (може, документальних) взаємин. Хочу заповнити паузу.

Я ухвалюю складне самостійне рішення. В той час, коли у парламент тільки внесено на розгляд проект бюджету. Важливе рішення у моєму житті. Одне з найважливіших. І вже друге напряму пов’язане з тобою, подумки озиваюся до неї крізь ніч, яка поволі переходить у ранок. Озиваюся, але не зву.  (більше…)

Позначки:, , ,

Вагіф СУЛТАНЛИ. Зворотний потік

Прокинувшись рано-вранці й вибравшись на ґанок, він не повірив власним очам — увесь двір та сад були заставлені пам’ятниками.

Раптом він збагнув, що то за страх мучив його вже тривалий час, тримаючи в напруженні та виїдаючи його зсередини.

Скульптури кольору міді вилискували під м’якими променями вранішнього сонця. Ця незвична картина остаточно розігнала залишки сну, витісняючи все, що осіло в пам’яті за довгі роки.  (більше…)

Позначки:, , , , , , , , , , ,

Вагіф СУЛТАНЛИ. Чужий

«…Візьміть ці гроші, люди, купіть мені буханку чорного хліба…» – слова, які піддають тортурам, рвуть на частини все його єство, все самолюбство його, і, куди б не йшов він, куди б не прямував, вони потрапляли йому під ноги, як камені на дорозі, він спотикався через них і падав. Жах цих слів, як неминуче горе, як біль, засів у нього всередині, і що б не робив він, від цього горя, від болю цього не було йому порятунку.   (більше…)

Позначки:, , , , ,

Cашко ЗАВАРА. Лякачки до всирачки, або Конкурс горор-оповідань №1

З давніх-давен оповідки про жорстоких богів, чудовиськ у морях і печерах, відьом-перевернів-упирів збирали слухачів у рази більше, ніж, наприклад, якісь типу спортивні змагання. Людей вабить незрозуміле і потойбічне. Це одна з причин, чому вони в усі часи любили спостерігати за тортурами і стратами. Вочевидь кожен таким чином задовольняв внутрішнього Звіра, отой осередок зла, який криється у кожному. Хтось давав йому волю і робив усе, що тому заманеться. А хтось дрейфив і втамовував спрагу походами до гільйотин, шибениць і катівських столів, біля яких часто збиралися чи не усі здичавілі міські пси. Там їх завжди пригощали свіжим і смачним. Ті часи минули, але людство залишилося тим самим.  (більше…)

Позначки:, , , , , , , , , , , ,

Вікторія ГРАНЕЦЬКА. Оповідання, які краще не читати після опівночі

Днями отримала незабутній досвід — побувала у складі журі конкурсу горор-оповідань «Після опівночі» від літературно-художнього журналу «Стос». Враження? Доволі суперечливі. Так, читати було цікаво. Ні, жахіття уночі не снилися. І, як на мій погляд, достойних робіт на конкурсі виявилось набагато більше, ніж очікувані п’ять-шість, що від початку були заплановані організаторами до видання окремою збіркою. Тут матеріалу вистачить на дві, а то й на три збірки. Принаймні для себе я відзначила щонайменше двадцять оповідань, які… краще не читати після опівночі на самоті.   (більше…)

Позначки:, , , , , , , , , , , ,

12