коротка проза

12

Богдан КОВАЛЬЧУК. Ліфт

Усім своїм знайомим Василь Іванович розповідав, що вважає себе людиною, яка почала пробувати все значно раніше за інших. Він повторював це за першої-ліпшої нагоди, немовби силкуючись виправдати свій зовнішній вигляд: у шістдесят чоловік виглядав на довгожителя-рекордсмена. Здавалося, дмухнеш — розлетиться він прадавньою пилюкою по всій своїй двокімнатній хрущовці, що не знала ніякого ремонту десь із середини дев’яностих. Сам Василь Іванович пояснював це тим, що, мовляв, усе робив уперше значно раніше за ровесників. Він скрипів про це колегам-учителям своїм огидним голосом то на курилці за школою, то за пляшкою в п’ятничні вечори.   (більше…)

Позначки:, , ,

Віта СОНЯХ. Від любові

18+

Короткий репортаж про дрібну подію

Товче у тімя дощ ,

Під чобітьми грязюка.

Назустріч кроки.

То бруд долають двоє,

Зєднавши руки. Заздрю.

Ми змовились зустрітися на «Арсенальній». І я, як зазвичай, вже 5 хвилин розглядаю метеликів за склом сувенірного кіоска. Бо на вулиці дощ. Відображень у склі знову побільшало, та я не обертаюсь. Порція людей протікає за спиною, помалу розриваючись на окремі фігури. Ніхто не затримався.   (більше…)

Позначки:, , ,

Віта СОНЯХ. Серце дитини

Цвіт сливи впав,

Прекрасна смерть квіток.

Та смуток тисне,

Чи ж мій кінець життя

Красивим хто назве?

 

Коли квітла слива…

Так, саме так, відтепер і назавжди він пам’ятатиме – тоді, коли цвіла ота стара й покручена слива, що росте у дворі лікарні, тоді все вже сталося й лишилося у минулому. І вже не повернути своє серце.   (більше…)

Позначки:, , ,

Тетяна ТРОЇЦЬКА. Парагвайський чай

If you want a happy ending, that depends,
of course, on where you stop your story”

Orson Welles.

 

У світі, такому далекому від рідних територій, вечір застигає на вікнах густо-помаранчевим кольором, а вночі зовсім не видно сузір’їв – можливо, тому, що в місті у регульованих людиною електричних вогнях ідеалістичні прагнення втрачають значення. У тому світі не п’ють чай, як у нас, і тим паче як у тебе в країні. Його давним-давно витіснила культура кави. Можливо вона стала доречнішою після Бостонського чаювання як символу незалежності від Великобританії, чи то просто більше підходила динаміці нового мегабайтного стилю життя, та чайній п’яти-годинний розміреності там вже практично немає місця. Тому замість гарячого натурального листяного напою у тій частині світу обирають щось інше, більш сміливе і, як водиться, згубне.   (більше…)

Позначки:, , ,

Ярослава МАКСИМЮК. Я не робот

1.

Ніка боялася. Переступати поріг було страшно, бо сумніви час від часу закрадалися і в її гарненьку голову. Але вона була щаслива, адже давно мріяла про початок дорослого життя і уявляла цей момент.

Тож Ніка відчинила двері кабінету соціального центру і ввійшла.

– Добрий день! – дзвінко сказала Ніка. – Я людина, і я прийшла оформити отримання безумовного базового доходу.   (більше…)

Позначки:, ,

Валентина ЗВОНАРЬОВА. Ти маєш право мовчати

 Зрада і вірність

 

Майже кожна жінка хотіла би берегти вірність,
проблема лише  в тому,
щоб знайти чоловіка,
для якого б можна було би її берегти.

(Марлен Дітріх)

Інколи мені хочеться тебе зрадити… Безжально. Безсоромно. Безповоротно.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Марина ВАРИЧ. Флейта для Марти

1

Марта сиділа на диванчику першого поверху фешенебельного ресторану на Подолі і не зводила очей з флейтиста. Флейтиста звали Тимофій Лисюк. Але всі знали його під сценічним ім’ям Амадор. Сьогодні Амадор грав композиції Маріконе в столичному ресторані по вулиці Братській. Цей концерт був благодійний і грав флейтист на запрошення власниці закладу Аліни Стрижук. Зібрані гроші планувалося передати на лікування дітей, хворих лейкемією.  (більше…)

Позначки:, , ,

Марина ВАРИЧ. Львівська вілла Микити Хмелькова

Нікіта Хмельков не любив, коли його називали Микитою. На Донбасі  його так ніколи й не називали. Там він завжди був Нікіта, а тут, у Львові, як зурочили, Микита, Микита. Та який з нього Микита?

– Нікіта звучіт кручє, – казав він по телефону своїй дівчині, яка ще не перебралась до Львова і тимчасово осіла в київському готелі «Козацький» на Майдані Незалежності. – Знаєш, еті бандеровци настирниє. Оні  і нас с тобой свой язик виучіть застав’ят. – Нє думай, шо ти – Даша, ти тєпєрь – Дарка.

Даша супилась і кривилась, їй не хотілося бути Даркою. У Львів її теж не особливо тягнуло. Вона думала лишитися в Києві, навіть якби це загрожувало їй розривом з Нікітою.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Олександр ХАРЧУК. Прощання

Мені важко про неї розповідати. Особливо після того, що між нами було та що сталося потім. І я знаю, що ще рано робити якісь висновки. Чесно кажучи, ніхто мене до цього й не змушує. Я сам цього хочу. Хочу, щоб мій лист став продовженням того, що добігло кінця, цього разу словесним, – письмовим (може, художнім) продовженням фізичних (може, документальних) взаємин. Хочу заповнити паузу.

Я ухвалюю складне самостійне рішення. В той час, коли у парламент тільки внесено на розгляд проект бюджету. Важливе рішення у моєму житті. Одне з найважливіших. І вже друге напряму пов’язане з тобою, подумки озиваюся до неї крізь ніч, яка поволі переходить у ранок. Озиваюся, але не зву.  (більше…)

Позначки:, , ,

Вагіф СУЛТАНЛИ. Зворотний потік

Прокинувшись рано-вранці й вибравшись на ґанок, він не повірив власним очам — увесь двір та сад були заставлені пам’ятниками.

Раптом він збагнув, що то за страх мучив його вже тривалий час, тримаючи в напруженні та виїдаючи його зсередини.

Скульптури кольору міді вилискували під м’якими променями вранішнього сонця. Ця незвична картина остаточно розігнала залишки сну, витісняючи все, що осіло в пам’яті за довгі роки.  (більше…)

Позначки:, , , , , , , , , , ,

12