Стартував передпродаж збірки фантастичних оповідань “Агенція «Незалежність»”
До річниці Незалежності оголошено передпродаж зі знижкою -20%. Збірка фантастичних оповідань “Агенція «Незалежність»” – це:
Картка
4731
До річниці Незалежності оголошено передпродаж зі знижкою -20%. Збірка фантастичних оповідань “Агенція «Незалежність»” – це:
Темрява. Назовні стояла та напирала на вікна своєю безмежністю темрява.
— Я нічого не бачу, — сказала Тая.
— А я і не думав, що може бути настільки темно, — промовив Матвій.
Звук далекого потяга пронизував нічну тишу, як голка м’яку тканину. Рівномірний, мов клацання метронома, він заспокоював Родіона. Щоночі, коли валка проносилася коліями, Родік заплющував очі і з насолодою уявляв, що це він у тому потязі їде звідси назавжди.
«А люди такі сотнями
В тандемі зі своїми висотками…»
Тітка Таня померла близько сьомої вечора. Її останній видих розчинився у лункому звуці, який хоч раз чув кожен мешканець багатоповерхівки – ніби згори прокотився сталевий м’ячик.
А саме в мою газету, той незнайомий джентльмен, який розмістився в автобусі на моїх грудях.
Не більше ніж на пів хвилини він поклав себе на це вільне місце, перевів дух (так як було дуже спекотно) і потім за старою звичкою оглянувся, чи не підвернулася у транспорті приваблива imprimé; виглядало це, як безрезультативний огляд, оскільки розраду джентльмен знайшов у моїй газеті.
Я відчуваю себе дивно, коли помічаю, що, сидячи праворуч, пасажир допомагає мені читати. Найперше, що я отримую – це німе тремтіння в моїх нервах, яке породжує геть неприємне враження. Проте це враження подібне до того, яке викликає муха, котра прогулюється по моєму волоссі, або ж до того, коли хтось витріщає свої очі на мене.
Я помічаю, що газета трішки випала з моїх рук, ніби відчуваючи далекий землетрус.
Іван вперше покинув Україну. І чим далі просувався він углиб неосяжної Імперії, тим сильніше сумував за рідними місцями на батьківщині: за портом Севастополя, просоченим сіллю та запахом риби, за сонячною та млявою Одесою, за зеленню горбастого Києва. Сьогодні на нього чекає нове місто. Сірий, брудний і забутим Богом Новоросійськ. Саме сюди завітав київський цирк Якима Нікітіна у своїх гастролях, до якого приналежав й Іван – силач та борець на поясах.
– Як вам наше місто, пане Піддубний? – звернувся до Івана власник місцевого цирку, що підійшов до атлета разом зі своєю дружиною.
– Чергове, гастрольне – відповів Іван.
Конкурс «Подвійні 20-ті» нарешті остаточно дійшов до логічного завершення! Літмайданчик оголосив, яке оповідання отримає спецвідзнаку. Ним виявилося До слова (Дмитро Скочко).
Літмайданчик – це платформа для:
Форматом Літмайданчикa є проведення колективних літературних експериментів за наперед визначеними правилами.
Контактні адреси: info@lit-md.org, vita.my@googlemail.com
Журнал «Стос» щиро дякує за підтримку конкурсу «Подвійні 20-ті»!
Червень 1897 р.
Сон, що дбайливо оберігав півострів протягом останніх місяців, нарешті, скінчився. Яловець наповнював повітря лагідним ароматом хвої, а величаві гори зняли свої білі капелюхи й звільнили стрімкі потоки річок, що побігли долу. У їх підніжжя вирували жовті, червоні та зелені кольори квітів і трав, а темно-блакитне море виблискувало на сонці сріблом пінявих хвиль. Навіть схід та захід, що в інших місцях дивляться один на одного вороже, жили тут у злагоді, наче брати-близнюки, поєднані між собою звивистою лінією берега Чорного моря.
У новій школі Жені подобалося. Головним чином через можливість вкотре почати спочатку, не вдаватися до пояснень, не стикатися з питаннями про зміни. Нехай приймають все таким, як воно є зараз. Якщо ніхто не знатиме про постійний конфлікт з мамою, ніхто і не глузуватиме з цього. Якщо ніхто з них не бачив попередніх експериментів із зачіскою, вони припустять, що це природній колір. До того ж час дечому вчить навіть найвпертіших. З часом у Жені з’явилася обережність і певні навички, які дозволяли тримати свої дивацтва при собі.
Серед іншого, щире захоплення математикою багатьом здавалося дивним. Люди не бачили гармонію, яку здатні були складати цифри, не чули і цифрових мелодій. Коли чиясь безглузда рука ліпила числа одне до одного без роздуму, Жені чулися фальшиві ноти. Помилка псувала весь порядок і заважала числам виконувати свій танок. Щось скрипіло, рипіло і врешті розвалювалося і розповзалося. Та Женина рука вміла одним помахом привести числа до ладу. Тоді вони, мов акробати, шикувалися, поєднувалися, розбивалися на групи, виконували синхронні па і, наче кролика з чорного циліндру, діставали вірну відповідь.
Вони лежали на березі, їх обличчя були занурені у холодну воду, неначе вони припали напитись спекотного літнього дня. Легкі хвилі грали їх волоссям, нічні метелики літали над їх тілами, а маленькі, майже прозорі рибки, покинувши острах, жваво підпливали до обличь, аби спробувати на смак їх розплющені очі.
***
Місто щасливих людей – так називають наше містечко. Громада невелика. Тисяча, може півтори мешканців. Люди привітні. Між собою не сваряться, поганого слова ніколи не скажуть. Не від’їжджають нікуди, бо життям вдоволені. У нас тут спокійно. Ні пияцтва, ні наркоманії, ані того СНІДу. Злочинності взагалі немає. Навіть дорожніх пригод не трапляється. Люди тут не хворіють, не відомі їм і старчеські немощі. Майже всі довгожителі. Рідкість, щоб хтось не зустрів восьмидесятий ювілей. А багато хто вже станцював на власному сторіччі. А помирають раптово, навіть не встигнувши злякатись. Ну хіба не щастя?!
Картка
4731
Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
---|---|---|---|---|---|---|
1 | 2 | 3 | ||||
4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |