мініатюра

Мілена МАКАРОВА. Виявляється, все так непросто

IMG_7109_1

Мілена Макарова – поетка, перекладачка. Пише російською мовою. Народилась у Ризі 1972 року в багатонаціональній сім’ї: у її жилах тече українська, польська, молдавська кров. Навчалась у Латвійському університеті, працювала в журналістиці. Автор поетичної збірки «Амальгама» (1997) та численних публікацій у періодиці. Перекладає з латиської мови, в її інтерпретаціях неодноразово видавались книги сучасних письменників Латвії, остання за часом перекладацька праця – поетична збірка Ліани Ланги «Вещество взгляда» (Москва, 2012). Член Спілки письменників Латвії. Мешкає в Ризі.
(більше…)

Позначки:, , , , , ,

Ахмет Емін АТАСОЙ. Вогняна книга

002Atasoy

Поет, есеїст, літературний критик і перекладач, пише турецькою та болгарською мовами. Член Синдикату турецьких письменників та Спілки болгарських письменників.
(більше…)

Позначки:, , , , , ,

Марек ВАВЖИНСЬКИЙ. Квіти пізнього літа

IMG_7770_1

Один з найпомітніших сучасних польських мінімалістів Марек Вавжинський народився 1965 року в селі Новосельцях теперішнього Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства. Вивчав курс україністики в Ягеллонському університеті в Кракові, де й мешкає нині. Він автор кількох поетичних збірок та численних публікацій в літературній періодиці. Був лауреатом літературного конкурсу часопису «Час культури» 1996 року. (більше…)

Позначки:, , , , , , , ,

Дар’я ЧЕКАЛОВА. Дара

Дара відчувала, як думки, схожі на комах, розповзаються в її голові. Роз-пов-зааа-ють-ся… Як змусити себе писати? Як змусити себе робити те єдине, чим хочеш займатись в цьому житті? Клятому житті, звично додала сама до себе, я бачила це по тому, як сіпнулись її губи та примружились очі. Коли вона сміялась, тоненьких зморщечок коло очей в неї не було, отож я вирішила, що вона ніколи не сміється щиро. А чи щиро вона кляне своє життя? Чи не кляне зовсім, а це тільки мені так здається? Я бачила, як її пальці завмерли над клавіатурою потертого ноутбука, а потім завзято застукотіли по ньому. Ну прямо якась ділова секретарка великої корпорації, саме такою я її уявляла через п’ять років, після того, як вона перестане писати про своє життя.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Наталія ЧАМАРНИК. Це був звичайний осінній вечір

Ще один звичайний осінній вечір, коли холодна осінь ще не повністю увійшла у свої права – днями сонце ще гріло людей своїм теплим промінням, та ввечері можна було відчути справжній холод. Важко знову звикнути до цього холоду після теплого літа, важко побачити красу пожухлого листя, коли, здавалось, лише вчора все розцвітало, а зелень на вулиці змушувала душу радіти і оновлюватись.

Оля пила каву сидячи на підвіконні, це вже третя чашка на сьогодні…  (більше…)

Позначки:,

Симор ГЛАСЕНКО. Хліб птахам

Сьогодні я надягнув краватку. Новий костюм і білу сорочку. Дощата підлога скрипіла. Я виграв, виграв, виграв три рази. Верхи і низи. Зійшлися. Ся.

Мовчать Маврикій і Коростень. Усі в шоку. Я гігант. Мутант. Титан на антені.

Володар Компанії потиснув мені руку. Назвав моє ім’я. Покосив оком. Ненароком, раптом, через гак з роком дадуть кредит. Я кіт. Вщент розбита самокритика. Осокою в серце. Лілове очко під перцем заніміло і не шкварчить. Мовчить. Терпить. Не гудить.

В барі я був. Віскі, віскі, віскі перекур. Я впадаю в око. Як піщинка в Армані. Мої долоні пітніють. Пітніють долоні. Пітніють. Мої.
(більше…)

Позначки:,

Симор ГЛАСЕНКО. Джанкой

Джанкой. Між війною і раєм пір’я кольорового папуги. Напругу жил в гомілках перебороти гіркотою втоми неможливо. Важлива тільки ціль в заметіль. Щоби мушка прицілу цілила тільки в яблучко. Скачки на вибоїнах маразму – моя робота. Втриматися в сідлі – моя турбота. Коза договору з дияволом пройшла погодження. Пожежа душі виривається в строки. Без зайвої мороки. Заламує руки меркату конвой. Джанкой.

Джанкой. Мишача метушня загнала в піцерію. Піцерія і я. Колія чекає потягу. Стрілки годинника не йдуть. Моє бажання – вирватися скоріше з полону чужого міста, чи містечка, чи містякового обісця татарського вжитку. Влітку тут, напевно, зеленіє виноград, схили гір зеленіють, зеленіють простори доріг і німіють уста заблудлого очевидця від краси і коси заплетених вражень. Проводжу рукою по скатертині. Офіціант, меню і бутафорна гостинність. Його ніс задертий доверху. Вуха сторчать кумедно. В очах – блиск медальйону золотої мрії. Виграти. Вирватись. Виткатись стрічкою успіху крізь грати провінційного застою. З Джанкою.
(більше…)

Позначки:,

Анна EDELWEISS. Кущ калини

Передчасно посивіла мати сиділа під хатою на ослоні і слухала зорі. Ніч справляла бал. Хата лякала жінку пусткою і самотою, а тут вона не сама. Тут сад, місяць, зорі, сонні квіти і голосистий цвіркун.

– Сину, сину… Як же без тебе жити? – прошепотіли пересохлі вуста, і ніч прийняла материне зітхання.

Сивина мерехтіла холодним сріблом, а чорний смуток виплаканих до дна очей виливався рікою в океан нічної темряви.  (більше…)

Позначки:,