олександр харчук

назад

Олександр ХАРЧУК. Невимовлене

Одні конають від нудьги, а інші плодяться заради розваги, подумав він спросоння, ледь розплющивши очі, й почув, як знадвору хтось шкребе по склу. Тінь промайнула перед вікном, зникнувши в кущах малини, перш ніж він встиг підвестися з ліжка, щоб розгледіти нарешті зловмисника, який надокучав йому вже третій тиждень своїм надмірним галасом.

Він знає майже всіх у цьому місті, де живе останні шістдесят п’ять років, і звідки ніколи не виїжджав далі сірникової фабрики, яку побудували в 1998 році, за вісім кілометрів від центру, над трасою, по тій самій вулиці, що й кінотеатр і бібліотека, та далі спиртового заводу в сусідньому селі, де впродовж кількох років щотижня набирав брагу для худоби. Щодня він ходить пішки від одного будинку до іншого, звичним маршрутом, стукає у двері, вітається з людьми, якщо відчиняють, вислуховує їхні нарікання на владу, погоду, чи безгрошів’я, завжди одне і теж, хоч, як йому здається, не все так погано, як розповідають, через надмір декорацій та зайвих слів, розповідає свою історію, збираючи макулатуру.  (більше…)

Позначки:, , , ,

назад


Наша кнопка ///