оповідання

назад

Аліса ГАВРИЛЬЧЕНКО. Другий тост

Картина перша

Світла затишна зала. За вікном стовбур і гілля осіннього каштана, один листок немов приклеївся до вологого скла. Видно, що це другий поверх. У кутку поряд з вікном працює телевізор, навпроти нього — диван, журнальний столик, на столику — пляшка з коньяком «Ювілейним». Праворуч — шафа-купе, за скляними дверцятами якої старі книжки, більшість назв написана російською.

На дивані сидить пенсіонер із пивним животом ГЕНРІ КОВАЛЬ, зморшки перерізають його чоло навпіл, коли він бере пульт і стишує звук телевізора. У залу входить син МАРК із двома келихами — копія батька, тільки без зморшок і худий. Падає в крісло.

(більше…)

Позначки:, , , , ,

Стартував передпродаж збірки фантастичних оповідань “Агенція «Незалежність»”

До річниці Незалежності оголошено передпродаж зі знижкою -20%. Збірка фантастичних оповідань “Агенція «Незалежність»” – це:

(більше…)

Позначки:, , , , , ,

Вадим ГРІН. Догори ногами

Іван вперше покинув Україну. І чим далі просувався він углиб неосяжної Імперії, тим сильніше сумував за рідними місцями на батьківщині: за портом Севастополя, просоченим сіллю та запахом риби, за сонячною та млявою Одесою, за зеленню горбастого Києва. Сьогодні на нього чекає нове місто. Сірий, брудний і забутим Богом Новоросійськ. Саме сюди завітав київський цирк Якима Нікітіна у своїх гастролях, до якого приналежав й Іван – силач та борець на поясах.

– Як вам наше місто, пане Піддубний? – звернувся до Івана власник місцевого цирку, що підійшов до атлета разом зі своєю дружиною.

– Чергове, гастрольне – відповів Іван.

(більше…)

Позначки:, , , ,

Дмитро Безверхній: «Детектив змушує постійно “тримати фантазію в корсеті”»

Дмитро Безверхній ‒ переможець конкурсу «Подвійні 20-ті», а також автор ретро-детективного роману «Порцеляновий погляд», який нещодавно вийшов у видавництві «Темпора» і вже встиг завоювати читацькі серця. Наше інтерв’ю буде саме про ці твори. Читайте на сайті «Стос»!

(більше…)

Позначки:, , , , , , ,

Вадим ГРІН. Аромат троянди

Червень 1897 р.

Сон, що дбайливо оберігав півострів протягом останніх місяців, нарешті, скінчився. Яловець наповнював повітря лагідним ароматом хвої, а величаві гори зняли свої білі капелюхи й звільнили стрімкі потоки річок, що побігли долу. У їх підніжжя вирували жовті, червоні та зелені кольори квітів і трав, а темно-блакитне море виблискувало на сонці сріблом пінявих хвиль. Навіть схід та захід, що в інших місцях дивляться один на одного вороже, жили тут у злагоді, наче брати-близнюки, поєднані між собою звивистою лінією берега Чорного моря.

(більше…)

Позначки:, , ,

Тетяна ОСТРОВСЬКА. Зілля

У новій школі Жені подобалося. Головним чином через можливість вкотре почати спочатку, не вдаватися до пояснень, не стикатися з питаннями про зміни. Нехай приймають все таким, як воно є зараз. Якщо ніхто не знатиме про постійний конфлікт з мамою, ніхто і не глузуватиме з цього. Якщо ніхто з них не бачив попередніх експериментів із зачіскою, вони припустять, що це природній колір. До того ж час дечому вчить навіть найвпертіших.  З часом у Жені з’явилася обережність і певні навички, які дозволяли тримати свої дивацтва при собі.

Серед іншого, щире захоплення математикою багатьом здавалося дивним. Люди не бачили гармонію, яку здатні були складати цифри, не чули і цифрових мелодій. Коли чиясь безглузда рука ліпила числа одне до одного без роздуму, Жені чулися фальшиві ноти. Помилка псувала весь порядок і заважала числам виконувати свій танок. Щось скрипіло, рипіло і врешті розвалювалося і розповзалося. Та Женина рука вміла одним помахом привести числа до ладу. Тоді вони, мов акробати, шикувалися, поєднувалися, розбивалися на групи, виконували синхронні па і, наче кролика з чорного циліндру, діставали вірну відповідь.

(більше…)

Позначки:, , , , ,

Володимир КОМПАНІЄЦЬ. Зелений король

Вони лежали на березі, їх обличчя були занурені у холодну воду, неначе вони припали напитись спекотного літнього дня. Легкі хвилі грали їх волоссям, нічні метелики літали над їх тілами, а маленькі, майже прозорі рибки, покинувши острах, жваво підпливали до обличь, аби спробувати на смак їх розплющені очі.

***

Місто щасливих людей – так називають наше містечко. Громада невелика. Тисяча, може півтори мешканців. Люди привітні. Між собою не сваряться, поганого слова ніколи не скажуть. Не від’їжджають нікуди, бо життям вдоволені. У нас тут спокійно. Ні пияцтва, ні наркоманії, ані того СНІДу. Злочинності взагалі немає. Навіть дорожніх пригод не трапляється. Люди тут не хворіють, не відомі їм і старчеські немощі. Майже всі довгожителі. Рідкість, щоб хтось не зустрів восьмидесятий ювілей. А багато хто вже станцював на власному сторіччі. А помирають раптово, навіть не встигнувши злякатись. Ну хіба не щастя?!

(більше…)

Позначки:, , ,

Назарій ВІВЧАРИК. Ключник

Презерватив, як меч самурая, треба носити завжди, навіть якщо він знадобиться лише раз у житті. Так казав мені колись кум, але він не знав про існування підводних каменів. Цього разу ми бригадою облаштовували меблями кімнату якомусь крутелику під Черкасами, де була навіть прислуга. І одна з дівчат, що виконували роль офіціанток, мені справді сподобалася. Коли ж вона ще й підморгнула, саме тоді я зрадів, що маю завдяки пораді кума презервативи. У нього добрячий стаж сімейного життя і… великий досвід стрибання в гречку. Інша справа я – одинак, який уже й не пам’ятав, що таке секс. Але підводним каменем стала горілка. Нас так щедро частували після встановлення дерев’яних меблів, які наша фірма робила чи не найкраще в цьому регіоні, що врешті мені стало зле, і всі рожеві мрії полетіли шкереберть. Тут потрібен був не презерватив, а «мізим» чи активоване вугілля.

(більше…)

Позначки:, , ,

Богдан КОВАЛЬЧУК. Ліфт

Усім своїм знайомим Василь Іванович розповідав, що вважає себе людиною, яка почала пробувати все значно раніше за інших. Він повторював це за першої-ліпшої нагоди, немовби силкуючись виправдати свій зовнішній вигляд: у шістдесят чоловік виглядав на довгожителя-рекордсмена. Здавалося, дмухнеш — розлетиться він прадавньою пилюкою по всій своїй двокімнатній хрущовці, що не знала ніякого ремонту десь із середини дев’яностих. Сам Василь Іванович пояснював це тим, що, мовляв, усе робив уперше значно раніше за ровесників. Він скрипів про це колегам-учителям своїм огидним голосом то на курилці за школою, то за пляшкою в п’ятничні вечори.   (більше…)

Позначки:, , ,

Аліса ГАВРИЛЬЧЕНКО. Ні вода, ні пісок

Дощило жовтим… чи жовте? Чи, може, пожовкле? Уперше Борис не знав, як правильно назвати те явище, котре споглядав. Скло вікна поступово жовтіло, і все — й дерева, й будинки, й автівки — потроху вкривалося жовтавим брудом. Десь хтось засигналив, пролунав виск гальм. Вочевидь, на пожовклій трасі ледве не сталася аварія.

Борис звів очі до хмар. Вони були звичайні, сірі, та через пожовкле скло навіть повітря вже здавалося жовтавим.

«Що ж, — подумав він, — пригода від погоди».

Зателефонувала мати.   (більше…)

Позначки:, ,

назад


Наша кнопка ///