оповідання

...456...Остання

Симор ГЛАСЕНКО. Ное

Неділя

– Пекло всередині нас!

Так промовив чоловік високого зросту з чорним густим волоссям і натиснув на гачок. З дула пістолета, яке ще кілька секунд тому цокотіло об зуби жертви, вишмигнув залізний кусень, і запліснявілу стіну підвалу забризкала рідка кривава маса. Шматки мізків ляпнули об цеглу і повільно поповзли донизу, лишаючи по собі кривавий слід. Тонкі та рясні цівки води, що слизькими гнидами крались зі стелі, розмазали черепні нутрощі. Куля, розтрощивши затильну кістку, влупилася у шов між багряно-чорними прямокутниками і забила той отвір донедавна живими клітинами, пасокою, кров`ю та осколками маслаку.  (більше…)

Позначки:, ,

Кейтлін Р. КІРНАН. Молитва дев’яноста котів

Це оповідання Кейтлін Р. Кірнан увійшло до антології «Найкраще темне фентезі & горор 2014 року» («The Year’s Best Dark Fantasy & Horror 2014»). З першого абзацу ллється яскрава й вишукана мова у стилі темного фентезі. Історія подається в несподіваному й тому цікавому ракурсі.
Читайте уривок з оповідання у журналі «Стос»:

(Уривок)

У мороці театру екран сяє достоту, як місяць. Навіть більше, адже сам місяць світла не дає, віддзеркалюючи, натомість, сонячні промені. Сріблястий екран відбиває світло, що ллється з проекційної будки. А екран цей і справді срібний, а не якась там благенька подоба, що нагадує про колись гламурні дні кінопалаців у Голівуді. У ретельно зв’язану шовкову частину його вплетені часточки срібла – апотропеїзм, який, поданий у вечірньому меню, може заспокоїти будь-яку словацьку бабуню. Але ж хіба не всім відомо, що посріблене шкло дзеркала дратує отих зажерливих привидів? І чи не є екран дзеркалом, так схожим на місяць? Місяць відбиває відблиски сонця, екран повертає сліпуче сяйво ксенонової лампи проектора. І ось знову іронія. Кажуть, що moroaică, strigoi mort, vampir та vrykolakas[1] здатні виключно до споживання світла, як це робить гравітаційний колодязь чорної діри. У цих рухомих мерехтливих картинках сховані невідповідність та парадокс, починаючи ще від Орлока Ф. Мурнау, Бровнівського Дракули та Маргарити Шопін Карла Теодора Дрейера.  (більше…)

Позначки:, ,

Симор ГЛАСЕНКО. Балаклея

Коли Бог створив Едем, Диявол заснував Балаклею. Балаклея простромлена трасою Луганськ – Київ, як шмат шашличного м’яса – шампуром. Запорохнявіле дорожнім пилом, змучене, забагнючене село котиться у хлань невідрадних злиднів.

Напевно, зараз там усе інакше. Мені нецікаво. Я прагну забути ті дні, коли малим хлопчиськом утікав з цього присілка у сльоту маршової ночі на вогні шосе. Це було в іншій країні. Її вже немає. Це сталося не в цьому житті. Воно вже пройшло.

Зараз я у потязі. Сиджу на нижній полці і дивлюся у вікно. Ми з колегами їдемо на симпозіум по аграрній історії України. Вони закурюють у тамбурі терпкий смак коняку, кпинять над провідницею і теревенять про цінності, здається, європейські.

А я згадую, як малим тікаю з Балаклеї… падаю у багнюку… піднімаюсь і знову біжу.  (більше…)

Позначки:,

Симор ГЛАСЕНКО. Дівчатам з АТО відмовляти не можна

Я схопився з ліжка, наляканий веремією чужих горлянок з вулиці. У вікно вибалушеними очима глипала ніч. Відкинувши ковдру, я зашпортався до балкону, похитуючись від урваного сновиддя.

«Валєра! Валєра! Хто мене в`їб..в по їб…лу?!! – репетувало з вулиці якесь нице п’янча.

«Валєра! Мені зламали ніс! З ноги!» – не вгамовувався миршавий вар`ят.

Мій сполоханий сон розсипався дрібним окрушинами. Я знав, що тепер заснути не вдасться. Від поганого провистя я закурив і, стоячи на балконі, безпомічно ненавидів цю маршову ніч, цілодобовий магазин із зеленою вивіскою і налиганого бійця із заюшеним обличчям.  (більше…)

Позначки:, , ,

Маргарита ПРОНІНА. Істота

Що треба зробити, щоб вона пішла? Щоб замість неї життям і свободою, наданою Богом і епохою, керувала справжня сутність у камуфляжі зі шкіри й одягу. Що? Напитися? Закурити сигарету через *ть років не куріння? Виходити день ноги містом? З’їздити в АТО? Влаштуватися волонтером за трудовою? Завести свині й города? Поговорити з шизофреніком про вічне? Що?

Листопад викручує кістки на погоду. Несхоронене комунальниками листя дотліває під ногами перехожих, розпорошується вітром у вічність. Такий його заповіт. Якщо буде сухою осінь… (більше…)

Позначки:,

Борис БЕЗКОРОВАЙНИЙ. Пропозиція

Зірки відбиваються у воді. В їхньому світлі блистять металеві канати і навіть іржаві опори моста. Легенький вітерець, який завжди буває над водою уночі, колихає краї білої скатертини на столі. Ми дивимось в темну воду.

-​ Гарно, – кажу я.

-​ Я завжди любила вечори. Всюди так тихо і спокійно, – каже Катя.

-​ Тепер всюди тихо і спокійно, – посміхаюсь. – Поїмо?  (більше…)

Позначки:, ,

Симор ГЛАСЕНКО. Фастів

В цьому рукописі треба переписувати практично кожне речення і кожний діалог, щоб довести його до видавничого втілення…

…порадьте автору хоча б ознайомитися з особливостями художнього стилю…

(З рецензії львівського видавництва на роман «Фабрика»)

Електричка забирала мене з голої станції за тридцять кілометрів від Фастова. Я незмінно сідав до холодного вагона і дорогою спостерігав, як зима кутається у свій облізлий хвіст: за вікном, на верхівках тонкогорлих дерев, на трухлявих сидіннях покинутого воза.  (більше…)

Позначки:,

Борис БЕЗКОРОВАЙНИЙ. Коли ми вдихнули на повні груди

Разом з Андрієм в будинок увірвалося вуличне повітря, схоже на сухий темний туман. Він квапливо зачинив двері і скинув з плеча сумку. Обережно, щоб не натрусити на бетонну підлогу пилюки, зняв свою куртку, присипану чорним порохом.

-​ Соня! Ти дивилась новини? – крикнув ще із порогу.

Соня, його дружина, вибігла з кухні. На ній був сіруватий, як і стіни їхнього помешкання, фартух. У руці Соня тримала ополоника.  (більше…)

Позначки:,

Аліса ГАВРИЛЬЧЕНКО. Мертвий – живий, або Реінкарнація

Говорячи про себе, я звично вживаю дієслова чоловічого роду. Хоча мені більше личив би займенник: «воно».

Адже, здається, чудовисько – воно, а не він.

Втім, я ніколи не морочився з цим питанням. Я ніколи… не думав. Прокидався. Не думаючи йшов пити душу. Ситий, лягав знову. Засинав. І так – по колу.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Арсенія ВЕЛИКА. Місто під назвою Старість

Спочатку слід зазначити, що тут я опинилася цілком випадково. Хтось десь наплутав з розкладами, маршрутами, станціями, терміналами, і от я сиджу на валізах невідомо де. За затемненими вікнами не видно, це день чи ніч, і взагалі я вже заплуталась, хто я така.

 

Більше за все в житті не любила довго чекати, особливо в незнайомих місцях, особливо в таких, як вокзали. Усіляких там Борисполях, Шереметєвих, Шарлях де Голях… Але ж от сиджу. Гучномовець десь там вітає прибулих, шукає тих, хто загубився чи відкладає рейси. Інформація лунає безперестану. Нічого не зрозумієш в цьому мурашнику.  (більше…)

Позначки:,

...456...Остання