Щойно смеркало – вже охопила темінь,
Десь заховалось рогате нічне світило.
Шепіт навколо – тепер істеричний лемент,
Отець одягає рясу, несе кадило.
Ладаном тягне, рвучко зникають біси,
Підла собача зграя скавчить щомиті. (більше…)
Навкруг лише пустка, зруйнований храм тишини,
І вітер пронизує виєм могильну пітьму.
Крізь крил шурхотіння десь кроки звучать вдалині —
Блукає там хтось, чия ноша — іти самому́.
Крізь попіл, що тліє, й кістки, що зсипаються в прах,
Круго́м він блукає, безликі минаючи тіні, (більше…)
В лабіринті болю втрачаю твої сліди…
Я ввійшов з надіями в дім твій, а вийшов – без
Ти цей світ покинула, сплинула, назавжди
Я втрачаю сили, втрачаю розум, втрачаю сенс
Ніч прийшла, а на небі нема зірок
Кожен рух мій – виклик, страху наперекір (більше…)
Там на пагорбі стоїть великий дім – кам’яниця сіра і пуста
А в хазяїна її рішучий крок та скорботно зімкнуті вуста.
Прийде день – як вітер восени, промайне він в тебе на шляху
Не дивись ніколи йому в слід, бо інакше статися гріху.
Мармурова шкіра, чорний плащ – ти його не сплутаєш ні з ким
Буде крижана його рука, але голос видасться терпким. (більше…)
там, за межею,
на неї чекав
спокій.
вартуючи нових
тваринним інстинктом
спонукаючи жадати більшого. (більше…)
(Що прийшло із землі, у землю піде)
Ти ковзаєш пальцями наче гігантська медуза
На прозорих клавішах роздряпаних днів
(Що прийшло із землі, у землю піде)
Із рота сипеться пісок звуків
Я сиджу та слухаю (більше…)
Як підбор черевичка нагостро дзюравить стежину,
Плач конвалії гасне, його не почує землиця.
Дика панночко, гадино віща, вполюєш мисливця,
Місяцівно облесна, розмітиш довірливу спину.
– О юначе терновий, ти пощо блукаєш лісами?
Сіє папороть сниво, зростають керваві суниці, –
(більше…)
Туди не ходять більше кораблі,
І осторонь тримаються надії.
Як згаслі вогнища забутої землі,
Поринули у небуття месії.
Кити торкаються плавцями ран Землі,
Рятують співами людей від горя. (більше…)
а під стомленим сонцем ще серпень запечений висне
в склепах саду його перезріло красиве й корисне
під безоднею неба вовтузиться світ комашино
а із дівчинки літньої спішно втікає дитина
та – вчорашня – іще свого скейта сідлатиме вперше
у сусідськім саду обриватиме чорні черешні (більше…)
