Я міркував про смерть так часто,

що зовсім занедбав життя —

дорогу ту, яку відкласти

не випада на майбуття.

І я збагнув: відстав од друзів,

прогаяв час щасливий свій…

І серце зчерствіло в притузі,

і зір мов випік суховій.                 (більше…)

Щастя? – відвернув мені чиновник. –

День у нього нині неприймальний.

Щастя? – це мені вже продавальник. –

Та воно лиш для вітрин годиться,

покупців щоб вабити до себе.

 
Щастя? – долучається тандитник. –

Є, гадаю, дещо тут для тебе,

правда, трохи узялося ржею.

(більше…)

Не плач, де поховав, не стій.

Бо я не там. Бо я живий.

Я тисяча вітрів, їх біг.

Я блиск алмазний там, де сніг.

Я світло сонця на зерні.

Я дощ осінній, неземний.

І вранці-рано після лих

Я швидко підійму стрімких

Неголосних птахів ключі.

Я зорі, що м’які вночі.

Не плач, де поховав, не стій.

Бо я не там. Бо я живий.

(більше…)