проза

123...Остання

Андрій БУЛАКЕВИЧ. Справжнє життя

Коли після стількох років невідомості та відсутності будь-яких контактів отримала від нього повідомлення, вона зрозуміла, що та давня історія її кохання матиме продовження. Його поява у її житті стала, як і минулого разу, раптовою та абсолютно неочікуваною.

Звично зайшла у Фейсбук передивитися новини, повідомлення і запити. Було одне запрошення у друзі.

– О, 1001 буде, – задоволено промовила.   (більше…)

Позначки:, , ,

Назарій ВІВЧАРИК. Незабутній запах Львова

Перед тим, як накуритися, ми домовилися не ржати з розпухлої руки Сєрого. Але, звісно, не дотримали обіцянки. І Сєрий, як завжди, почав першим. Де він діставав ту травку, я не знаю, але вона була відмінна. А ще він робив класні бульбулятори, через які ми і курили. Якщо будете робити щось подібне, то знайте, що мокрий бульбулятор набагато економічніше сухого, і, маючи певний досвід, можна курити через нього так, щоб у кімнаті не штирило. Це дуже важливо, особливо, якщо ви сците перед батьками. Тоді, на початку 2000-х, були лише студентами училища, яке називали «бурсою», і нам було далеко до двадцяти, тож, звісно, сцяли. Хоч травку тоді курили всі і виросли при цьому нормальними. Що не скажеш про нинішніх «героїв», які давляться амфетамінами типу «фена», а тоді тікають від власної тіні на асфальті.  (більше…)

Позначки:, ,

Тетяна ТРОЇЦЬКА. Парагвайський чай

If you want a happy ending, that depends,
of course, on where you stop your story”

Orson Welles.

 

У світі, такому далекому від рідних територій, вечір застигає на вікнах густо-помаранчевим кольором, а вночі зовсім не видно сузір’їв – можливо, тому, що в місті у регульованих людиною електричних вогнях ідеалістичні прагнення втрачають значення. У тому світі не п’ють чай, як у нас, і тим паче як у тебе в країні. Його давним-давно витіснила культура кави. Можливо вона стала доречнішою після Бостонського чаювання як символу незалежності від Великобританії, чи то просто більше підходила динаміці нового мегабайтного стилю життя, та чайній п’яти-годинний розміреності там вже практично немає місця. Тому замість гарячого натурального листяного напою у тій частині світу обирають щось інше, більш сміливе і, як водиться, згубне.   (більше…)

Позначки:, , ,

Ярослава МАКСИМЮК. Я не робот

1.

Ніка боялася. Переступати поріг було страшно, бо сумніви час від часу закрадалися і в її гарненьку голову. Але вона була щаслива, адже давно мріяла про початок дорослого життя і уявляла цей момент.

Тож Ніка відчинила двері кабінету соціального центру і ввійшла.

– Добрий день! – дзвінко сказала Ніка. – Я людина, і я прийшла оформити отримання безумовного базового доходу.   (більше…)

Позначки:, ,

Віталій КВІТКА. Вусань на один мільйон $

Леля сиділа, закинувши ногу на ногу — в Лелі були негарні ноги, в неї були гарні литки, — і пожирала двері очима. У дверній проймі мав з`явитися Мішаня. Мішаня-Мішутка, Миша. Він мав вуса. На мільйон доларів. Він мав менше п`ятдесяти, він був розвідня — він тривожив Лелю, її негарні п`ятдесятирічні ноги. Він з`явився в дверній проймі. І посміхнувся. Самими розкішними вусами на мільйон доларів.

Леля кивнула. Мішаня налив — собі і Лелі — кави і зараз же примостився біля її гарних литок: одна на одній, довершені, як вершини. Його погляд ковзнув по Лелі. Він не зупинився на грудях (їх було невидно під її негарним п`ятдесятирічним светром). Він зупинився на її обличчі, на волоссі, ковзнув у вікно — а там сипав і сипав сніг, — і більше не повертався в бік Лелі.   (більше…)

Позначки:, , ,

Ярослав КАРПЕЦЬ. Рокер Серафим

1.

– Чи не могли б допомогти? Мені сьогодні треба повернутися до Каховки, – звернувся до мене патлатий мен на автобусній зупинці біля Києво-Печерської лаври. Його вуха закривала синя шапка з емблемою футбольного клубу “Динамо”, а легкий вітерець розвівав русяве волосся, тендітними руками торкався акуратно підстриженої борідки та вусів.  Чорні окуляри спадали на перенісся. Шлейки його потертої косухи звисали донизу. (більше…)

Позначки:, , ,

Юрій ОРЛОВСЬКИЙ. Монологи людських турбот

 Частина перша

«До і після»

***

Плем’я – це головне.  Поза племенем неможливо вижити. Всюди, де блукають одинаки, їх переслідує смерть. І інакше бути не може. Холодні вітри здирають шкіру з кісток, примушуючи зуби цокотіти. Вогнище може згаснути, якщо за ним слідкуватиме лише один. Один обов’язково втомиться і засне. І тоді вогонь помре, а з ним помре й один – замерзне та затвердне, мов камінь. Підступні хвороби хапають у свої невидимі лапи і завдають страждань.  (більше…)

Позначки:, , ,

Леся МУДРАК. Замість рами – у – ребра

(ПРОЗОВІ МОНОЛОГИ)

* * *

Юрба виповнювала мене своїм внутрішнім чадом.Сходи заздрили й співчували.Твої звилини вкривалися ковдрою, бо чули небезпеку співіснування мене в Твоїй голові.Я -така безнадійна- не можу в лоні Твоєї голови відчути контури нашого зв’язку.Вони мені тиснуть, як цегла будинку, який реконструйовують. Мешканці голів, зазвичай,- деструктивні, бо житло, все одно, винаймають тимчасове.Я вже мудрую, як прорубати вікно у світ…Бо голова настільки- головна, що споруди, які ми в ній вивершуємо, вимагають затвердження їх на комісії інтелектуальної власності. А вікно…Воно-безособове і герметичне.Воно все знає не про масу, а про- категорії, не про нас,а- про грубих порушників режиму смерті.Бо що знати про нас, коли ми- не ми…і ніколи Нами не будемо.Коли я- просто квартирантка Твоєї звилини.І – там -тісно. Хочу підборами пробити шкіру!Кров заливатиме обличчя, як у часи розстрілу… Але то буде не дірка, а – третє око.Ти мене тільки крізь нього і помітиш.А тоді візьмеш- і вставиш моє око в свою голову замість рами у рЕбра…   (більше…)

Позначки:, , ,

Галіт Дахан КАРЛІБАХ. Лінбер

Якщо ти візьмеш мене до Берліна, в мене не буде до тебе питань. Якщо ти візьмеш мене до Берліна, я тільки заради тебе зміню його ім’я на Лінбер. Місто виблискуватиме перед нами у всій своїй величі, і ми не станемо ритися у твоєму минулому. Мені не треба буде знати, чи був колись твій батько, чоловік на прізвище Хайнріх Людвіг, офіцером СС. Я не почуватимусь змушеною дізнаватися, що твоя мати, така собі Жизель, робила в ніч «Крісталнахт». Я просто не знатиму. Мій розум залишиться у теперішньому. У плинному, поступливому сьогоденні, що тектиме, як мед, і заповнюватиме моє буття.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Олександр ХАРЧУК. Прощання

Мені важко про неї розповідати. Особливо після того, що між нами було та що сталося потім. І я знаю, що ще рано робити якісь висновки. Чесно кажучи, ніхто мене до цього й не змушує. Я сам цього хочу. Хочу, щоб мій лист став продовженням того, що добігло кінця, цього разу словесним, – письмовим (може, художнім) продовженням фізичних (може, документальних) взаємин. Хочу заповнити паузу.

Я ухвалюю складне самостійне рішення. В той час, коли у парламент тільки внесено на розгляд проект бюджету. Важливе рішення у моєму житті. Одне з найважливіших. І вже друге напряму пов’язане з тобою, подумки озиваюся до неї крізь ніч, яка поволі переходить у ранок. Озиваюся, але не зву.  (більше…)

Позначки:, , ,

123...Остання