проза

...456...Остання

Оксана ФЕШ. Музика

Світ зійшов з розуму, і тепер Галя то бандерівка, то фашистка.

Світ геть зійшов з розуму, і Льоша тепер у Москві. Переховується від українського військкомату. Влаштувався менеджером у якусь ріелторську компанію, чи що там… Спорт кинув. Музику кинув.

Галю кинув.

Одногрупники її цураються, відчувають у ній щось інше. Щось, що відлучає Галю від натовпу. Старанна, пунктуальна, кмітлива — і така небагатослівна. Ні в клуб, ні в кафе. Ні про хлопців, ні про колготки.  (більше…)

Позначки:,

Симор ГЛАСЕНКО. Дівчатам з АТО відмовляти не можна

Я схопився з ліжка, наляканий веремією чужих горлянок з вулиці. У вікно вибалушеними очима глипала ніч. Відкинувши ковдру, я зашпортався до балкону, похитуючись від урваного сновиддя.

«Валєра! Валєра! Хто мене в`їб..в по їб…лу?!! – репетувало з вулиці якесь нице п’янча.

«Валєра! Мені зламали ніс! З ноги!» – не вгамовувався миршавий вар`ят.

Мій сполоханий сон розсипався дрібним окрушинами. Я знав, що тепер заснути не вдасться. Від поганого провистя я закурив і, стоячи на балконі, безпомічно ненавидів цю маршову ніч, цілодобовий магазин із зеленою вивіскою і налиганого бійця із заюшеним обличчям.  (більше…)

Позначки:, , ,

Маргарита ПРОНІНА. Істота

Що треба зробити, щоб вона пішла? Щоб замість неї життям і свободою, наданою Богом і епохою, керувала справжня сутність у камуфляжі зі шкіри й одягу. Що? Напитися? Закурити сигарету через *ть років не куріння? Виходити день ноги містом? З’їздити в АТО? Влаштуватися волонтером за трудовою? Завести свині й города? Поговорити з шизофреніком про вічне? Що?

Листопад викручує кістки на погоду. Несхоронене комунальниками листя дотліває під ногами перехожих, розпорошується вітром у вічність. Такий його заповіт. Якщо буде сухою осінь… (більше…)

Позначки:,

Микола СНАГОВСЬКИЙ. Й чарівні зорі над селом…

Новоолександрівка!.. Скільки їх в Україні, сіл з такою назвою, сказати б не вельми оригінальною! Однак мої спогади змальовують тільки мою Новоолександрівку — ту, що на Біловодщині у Луганській області в Україні. І це не дивно. Адже в інших Новоолександрівках мешкати не довелося. В інших Новоолесандрвіках у шістдесяті роки двадцятого сторіччя не було такого гарного ставка з величезним багатством риби, а поруч з ним — крейдяної гори, яку в народі прозвали Сенківською, бо за нею розташоване сусіднє село Сенькове, але вже іншого району — Старобільського. А в якій ще Новоолександрівці конюшні розташовані у спорудах, зведених ще за царату! Можливо десь і є, але не в тих, у яких спочатку передбачалося відкрити церкву. Тупіт коней-важковаговиків створював справжній місцевий землетрус, коли бігли табуном, і те щоразу здавалося своєрідним спокутуванням гріхів за святотатство та кощунство, що запанувало над подібними спорудами після усім відомого 1917 року.  (більше…)

Позначки:,

Наталія ЧАМАРНИК. Це був звичайний осінній вечір

Ще один звичайний осінній вечір, коли холодна осінь ще не повністю увійшла у свої права – днями сонце ще гріло людей своїм теплим промінням, та ввечері можна було відчути справжній холод. Важко знову звикнути до цього холоду після теплого літа, важко побачити красу пожухлого листя, коли, здавалось, лише вчора все розцвітало, а зелень на вулиці змушувала душу радіти і оновлюватись.

Оля пила каву сидячи на підвіконні, це вже третя чашка на сьогодні…  (більше…)

Позначки:,

Симор ГЛАСЕНКО. Хліб птахам

Сьогодні я надягнув краватку. Новий костюм і білу сорочку. Дощата підлога скрипіла. Я виграв, виграв, виграв три рази. Верхи і низи. Зійшлися. Ся.

Мовчать Маврикій і Коростень. Усі в шоку. Я гігант. Мутант. Титан на антені.

Володар Компанії потиснув мені руку. Назвав моє ім’я. Покосив оком. Ненароком, раптом, через гак з роком дадуть кредит. Я кіт. Вщент розбита самокритика. Осокою в серце. Лілове очко під перцем заніміло і не шкварчить. Мовчить. Терпить. Не гудить.

В барі я був. Віскі, віскі, віскі перекур. Я впадаю в око. Як піщинка в Армані. Мої долоні пітніють. Пітніють долоні. Пітніють. Мої.
(більше…)

Позначки:,

Борис БЕЗКОРОВАЙНИЙ. Пропозиція

Зірки відбиваються у воді. В їхньому світлі блистять металеві канати і навіть іржаві опори моста. Легенький вітерець, який завжди буває над водою уночі, колихає краї білої скатертини на столі. Ми дивимось в темну воду.

-​ Гарно, – кажу я.

-​ Я завжди любила вечори. Всюди так тихо і спокійно, – каже Катя.

-​ Тепер всюди тихо і спокійно, – посміхаюсь. – Поїмо?  (більше…)

Позначки:, ,

Симор ГЛАСЕНКО. Джанкой

Джанкой. Між війною і раєм пір’я кольорового папуги. Напругу жил в гомілках перебороти гіркотою втоми неможливо. Важлива тільки ціль в заметіль. Щоби мушка прицілу цілила тільки в яблучко. Скачки на вибоїнах маразму – моя робота. Втриматися в сідлі – моя турбота. Коза договору з дияволом пройшла погодження. Пожежа душі виривається в строки. Без зайвої мороки. Заламує руки меркату конвой. Джанкой.

Джанкой. Мишача метушня загнала в піцерію. Піцерія і я. Колія чекає потягу. Стрілки годинника не йдуть. Моє бажання – вирватися скоріше з полону чужого міста, чи містечка, чи містякового обісця татарського вжитку. Влітку тут, напевно, зеленіє виноград, схили гір зеленіють, зеленіють простори доріг і німіють уста заблудлого очевидця від краси і коси заплетених вражень. Проводжу рукою по скатертині. Офіціант, меню і бутафорна гостинність. Його ніс задертий доверху. Вуха сторчать кумедно. В очах – блиск медальйону золотої мрії. Виграти. Вирватись. Виткатись стрічкою успіху крізь грати провінційного застою. З Джанкою.
(більше…)

Позначки:,

Симор ГЛАСЕНКО. Фастів

В цьому рукописі треба переписувати практично кожне речення і кожний діалог, щоб довести його до видавничого втілення…

…порадьте автору хоча б ознайомитися з особливостями художнього стилю…

(З рецензії львівського видавництва на роман «Фабрика»)

Електричка забирала мене з голої станції за тридцять кілометрів від Фастова. Я незмінно сідав до холодного вагона і дорогою спостерігав, як зима кутається у свій облізлий хвіст: за вікном, на верхівках тонкогорлих дерев, на трухлявих сидіннях покинутого воза.  (більше…)

Позначки:,

Борис БЕЗКОРОВАЙНИЙ. Коли ми вдихнули на повні груди

Разом з Андрієм в будинок увірвалося вуличне повітря, схоже на сухий темний туман. Він квапливо зачинив двері і скинув з плеча сумку. Обережно, щоб не натрусити на бетонну підлогу пилюки, зняв свою куртку, присипану чорним порохом.

-​ Соня! Ти дивилась новини? – крикнув ще із порогу.

Соня, його дружина, вибігла з кухні. На ній був сіруватий, як і стіни їхнього помешкання, фартух. У руці Соня тримала ополоника.  (більше…)

Позначки:,

...456...Остання