проза

...567

Михайло СЕРДЮК. Етюди

Алкогольний етюд

Паби Києва

Дивно, що у пабах Києва не заведено знайомитись. Люди частіше приходять сюди вже сформованою компанією, щоб ділитись алкогольним криком всевишньої мудрості будення. Їхні розмови про ніщо заповнюють проміжки у музичному супроводі, келихи порожніють а усмішки ширшають. Ніхто тут не шукає нічого, кожен вже знайшов своє і обмиває дорогоцінну знахідку. Все звичне – пиво, інколи фігові сухарики по завищеному прайсу, посмішка, туалет, знов посмішка, музика заважає філософському сприйняттю дійсності, ще одне пиво і течія неприхованої відвертості. Німі екрани розповідають про спорт, а люди п’ють. Цигарка вже давно не тліє у цій попільничці, її забичковано та викинуто десь біля входу до закладу одним із законів, які дедалі нещадніше останнім часом ґвалтують суспільство не турбуючись про його збудження. (більше…)

Позначки:, ,

Арсенія ВЕЛИКА. Місто під назвою Старість

Спочатку слід зазначити, що тут я опинилася цілком випадково. Хтось десь наплутав з розкладами, маршрутами, станціями, терміналами, і от я сиджу на валізах невідомо де. За затемненими вікнами не видно, це день чи ніч, і взагалі я вже заплуталась, хто я така.

 

Більше за все в житті не любила довго чекати, особливо в незнайомих місцях, особливо в таких, як вокзали. Усіляких там Борисполях, Шереметєвих, Шарлях де Голях… Але ж от сиджу. Гучномовець десь там вітає прибулих, шукає тих, хто загубився чи відкладає рейси. Інформація лунає безперестану. Нічого не зрозумієш в цьому мурашнику.  (більше…)

Позначки:,

Дмитро МАЛИШКО. Нічна серенада

Прийшла тиха ніч. Вона плавно й непомітно змінила вечір і тепер почувалась повноправною володаркою світу. Змахнувши своїм зоряним рукавом, легко подолала мури середньовічного міста і приспала всіх його мешканців. Глибокий сон зморив на їхньому ложі і вельможного пана, і бідного ремісника.

Та дівчині зовсім не хотілося спати. Вона довго лежала з відкритими очима, потім підвелась і сіла. Сторожко прислухалась, доки не почула ледь чуткий шурхіт за вікном. “Він!” – блискавично промайнула думка, і її обличчя засвітилося радістю. Вона спочатку не наважувалась підійти до вікна, боячись розчаруватись, якщо не побачить його. Заспокоїлася лише тоді, коли тихенько пролунав приємний дзвін гітарного перебору. Рвучко підбігши до вікна, поглянула вниз. Так, це справді був він. А мелодія гітари, ледве чутна спочатку, стала звучати сильніше. Вона, ніби морський прибій, то накочувалася легкими хвилями, то відступала. Тиха пісня спурхнула з його вуст наче чарівна пташка. Розправивши дужі крила, злинула під самі хмари. Коники, що давно вже виспівували свій нічний концерт, на хвильку притихли, здивувавшись, а потім щосили почали вторити нічній серенаді, і вся ця музика скоро перетворилася в єдину поліфонічну симфонію кохання.  (більше…)

Позначки:,

Ярослава МАКСИМІВ. 5 прозових творів короткої форми

UK

 

Коли дзвенить дзвінок і приходять повідомлення, вітаючи твої тридцять, а на лобі прорізається перша зморшка й друзі давно мають сім’ї, а дехто вже не має, коли слухаєш, як крапає з погано закрученого крана самотність, а в записнику викреслені номери колишніх й викурений чек вже не приносить забуття й задоволень, й свідомість розширюється лиш наполовину, коли тобі стає сумно й хочеться потягнути в своє пекло чисті крила в білій білизні, шукай на десять, а то й одинадцять, може, трохи більше, молодше від себе дівча, можливо, тинейджера, мале, гарне й боязке, (більше…)

Позначки:,

Анна EDELWEISS. Генацвале

Софія їхала нічним курортним містом і з цікавістю споглядала через скло машини на краєвиди за вікном. Таксист-грузин, помітивши Софіїну зацікавленість, охоче і з властивою кавказцям гордістю, розповідав про рідне місто, вихваляючи його красу. Софія уважно слухала і щиро дивувалася. Нічний півторагодинний переліт майже не дав про себе знати, адже попереду були два тижні відпочинку від нудного монотонного життя, сірих буднів і набридлих проблем. Душа було сповнена якоюсь невимовною радістю і очікуванням чогось нового й незвичного. Такий дивний стан Софія відчула ще на підльоті до Аджарії, а щойно шасі літака торкнулися злітної смуги, цей стан посилився.  (більше…)

Позначки:,

Анна EDELWEISS. Незабудки

Багато років тому, коли я ще був зовсім молодий, волею долі опинився в одному забутому Богом селі, єдиною перевагою якого були чудові краєвиди. Вони полонили своєю красою в будь-яку пору року і в будь-який час доби. Це був шматочок первозданної природи, де випадково опинилися люди. Саме ця краса й рятувала мене від нестерпної нудьги і бажання якнайшвидше втекти до цивілізації.

Весна тоді видалася теплою, з частими, але недовгими зливами. Зелень напилася вдосталь вологи, від чого все буяло невимовною красою і в садах біля кожної хати, і в безкраїх полях.

Якось одного травневого вечора, коли в повітрі духмяно пахло медом, я довго бродив околицями села, не в силі повернутися до кімнати, яку винаймав у однієї селянки. Стіни тиснули на мене, немов невидимий прес, в них я задихався, а на лоні природи мої муки скінчалися.  (більше…)

Позначки:,

Анна EDELWEISS. Історія одного піаніно

Колись я було деревом, високим, струнким, з густою розлогою кроною та міцним корінням. Узимку я красувалося, немов паризький франт, білою пухнастою шапкою, яку щороку дарувала мені заметіль. А влітку пташки весело щебетали на моїх вітах, радіючи сонцю і теплу. Та одного ранку прийшли люди, спиляли мене і відвезли спочатку на деревообробний комбінат, а вже згодом – на фабрику, де виготовляють музичні інструменти. Невдовзі в мене вдихнули нове життя, перетворивши на піаніно. Я стояло серед подібних мені соплеменників, вилискуючи новісінькими лакованими боками. Коли хтось торкався клавіш, молоточки вдаряли по струнах і з моєї дерев’яної утроби вилітали чаруючі звуки.

Куди тільки не кидала мене доля. Спочатку по моїх клавішах бігали тендітні пальчики синьоокої дівчинки, яка щодня розучувала нудні гами і фуги. Не все вдавалося їй з першого разу, тому час від часу ті пальчики боляче били по клавіатурі, від чого струни всередині голосно зойкали. Та я мужньо терпіло ці тимчасові тортури, бо дитячі сльози, що капали з рожевих щічок, пекли дужче за вогонь. У такі моменти хотілося хоч чимось зарадити маленькій учениці.  (більше…)

Позначки:,

Катерина ГАЗІЗЯНОВА. У тихому болоті

Телевізор працював майже 365 днів на рік. Тато ніяк його не міг налаштувати, тому він показував лише один канал – телемагазин. Цілодобово там гарненькі панночки з доведеними до красивої потворності обличчями та з неприродно білими посмішками розпиналися аби той, хто сидить біля екрану подзвонив і придбав речі, які «стовідсотково полегшать життя». Найбільше його дивилася мама, менеджер по домашньому господарству.

– Мамо, в нас є щось поїсти? – запитав син, який не відводячи очей від монітора комп’ютера, поїдав чіпси у позі ембріона.

– Так-так, – підірвалася вона з місця перед телевізором і поспішила до сина. – Тут фритюрницю рекламували. Я купила, ну, не втрималась… Ой! – спотикнулася вона об купу пилососів і схопилася за ногу. – Ось, я зробила тобі ще чіпсів. Цього разу з беконом.  (більше…)

Позначки:,

Михайло НІЗОВЦОВ. Адаптація

1. По шияці

Вчора дядькові виповнилося очікуваних  шістдесят років, і дядько опинився на пенсії. Вихід відмітив у забігайлівці. Проснувся удосвіта у міліцейському відділенні: кишені – вивернуті, ребрам – боляче. Щоб відпустили додому – заплати! А чим?

– Дзвони тітці! – черговий не жартував. – Послуга за телефон – за окрему плату: на пляшку! Ми міняємось! До зміни – вспієш?

Прибігла тітка:

– Батюшки! Якого лиха накоїв? – вереснула.  (більше…)

Позначки:

Вероніка ГРЕБЕНЮК. Сьогодні

Сьогодні чудовий день. Здається, я трохи зрозуміла, чому існують життєрадісні оптимісти. Нібито й зима, а весна м’яко зіштовхнула її стусаном. Більшість калюж вже висохли і перетворилися на бруд. Я йшла і дивилася на небо. Це вельми незручно, коли йдеш кудись, бо я мало не заїхала носом у багнюку.

Але зараз я не буду описувати природу, і прикрашати її своїми захопленим репетуванням. Просто саме сьогодні я вперше відчула небувалу легкість. Начебто усі тягарі, турботи і проблеми разом зникли, даючи мені вільно дихати.

Ти піднімаєш очі вгору і бачиш білі хмари, які вітер перетворив у найхитромудріші візерунки та сплетіння. Ти бачиш у хмарах фігури, уявляючи собі різних звіряток, людей і багато чого іншого. А за хмарами видніється блакитне небо, та зграї птахів, що летять над тобою .  (більше…)

Позначки:,

...567