проза

...567...Остання

Павло ЧЕРЕДНИК. Розчепірка і Міміно

1

В житті майже кожної людини трапляються події, які настільки радикально і нагло вриваються в безперервний плин життя, що стають для нього новою точкою відліку часу. Зі мною така подія відбулась абсолютно неочікувано, і її причиною стала не революція, не звільнення з роботи, не катастрофа і, не дай боже, чиясь смерть, а природна стихія. Отже, вийшовши з роботи, я подивився на захід і зупинився. Точніше, мене зупинило те, що я побачив. Навіть не зупинило, а пригвоздило, паралізувало, знерухомило і шокувало. Я побачив на небі страшну чорну хмару, з якої на мене дивилось гігантське ОКО.  (більше…)

Позначки:,

Аліса ГАВРИЛЬЧЕНКО. Мертвий – живий, або Реінкарнація

Говорячи про себе, я звично вживаю дієслова чоловічого роду. Хоча мені більше личив би займенник: «воно».

Адже, здається, чудовисько – воно, а не він.

Втім, я ніколи не морочився з цим питанням. Я ніколи… не думав. Прокидався. Не думаючи йшов пити душу. Ситий, лягав знову. Засинав. І так – по колу.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Анна EDELWEISS. Кущ калини

Передчасно посивіла мати сиділа під хатою на ослоні і слухала зорі. Ніч справляла бал. Хата лякала жінку пусткою і самотою, а тут вона не сама. Тут сад, місяць, зорі, сонні квіти і голосистий цвіркун.

– Сину, сину… Як же без тебе жити? – прошепотіли пересохлі вуста, і ніч прийняла материне зітхання.

Сивина мерехтіла холодним сріблом, а чорний смуток виплаканих до дна очей виливався рікою в океан нічної темряви.  (більше…)

Позначки:,

Михайло СЕРДЮК. Етюди

Алкогольний етюд

Паби Києва

Дивно, що у пабах Києва не заведено знайомитись. Люди частіше приходять сюди вже сформованою компанією, щоб ділитись алкогольним криком всевишньої мудрості будення. Їхні розмови про ніщо заповнюють проміжки у музичному супроводі, келихи порожніють а усмішки ширшають. Ніхто тут не шукає нічого, кожен вже знайшов своє і обмиває дорогоцінну знахідку. Все звичне – пиво, інколи фігові сухарики по завищеному прайсу, посмішка, туалет, знов посмішка, музика заважає філософському сприйняттю дійсності, ще одне пиво і течія неприхованої відвертості. Німі екрани розповідають про спорт, а люди п’ють. Цигарка вже давно не тліє у цій попільничці, її забичковано та викинуто десь біля входу до закладу одним із законів, які дедалі нещадніше останнім часом ґвалтують суспільство не турбуючись про його збудження. (більше…)

Позначки:, ,

Арсенія ВЕЛИКА. Місто під назвою Старість

Спочатку слід зазначити, що тут я опинилася цілком випадково. Хтось десь наплутав з розкладами, маршрутами, станціями, терміналами, і от я сиджу на валізах невідомо де. За затемненими вікнами не видно, це день чи ніч, і взагалі я вже заплуталась, хто я така.

 

Більше за все в житті не любила довго чекати, особливо в незнайомих місцях, особливо в таких, як вокзали. Усіляких там Борисполях, Шереметєвих, Шарлях де Голях… Але ж от сиджу. Гучномовець десь там вітає прибулих, шукає тих, хто загубився чи відкладає рейси. Інформація лунає безперестану. Нічого не зрозумієш в цьому мурашнику.  (більше…)

Позначки:,

Дмитро МАЛИШКО. Нічна серенада

Прийшла тиха ніч. Вона плавно й непомітно змінила вечір і тепер почувалась повноправною володаркою світу. Змахнувши своїм зоряним рукавом, легко подолала мури середньовічного міста і приспала всіх його мешканців. Глибокий сон зморив на їхньому ложі і вельможного пана, і бідного ремісника.

Та дівчині зовсім не хотілося спати. Вона довго лежала з відкритими очима, потім підвелась і сіла. Сторожко прислухалась, доки не почула ледь чуткий шурхіт за вікном. “Він!” – блискавично промайнула думка, і її обличчя засвітилося радістю. Вона спочатку не наважувалась підійти до вікна, боячись розчаруватись, якщо не побачить його. Заспокоїлася лише тоді, коли тихенько пролунав приємний дзвін гітарного перебору. Рвучко підбігши до вікна, поглянула вниз. Так, це справді був він. А мелодія гітари, ледве чутна спочатку, стала звучати сильніше. Вона, ніби морський прибій, то накочувалася легкими хвилями, то відступала. Тиха пісня спурхнула з його вуст наче чарівна пташка. Розправивши дужі крила, злинула під самі хмари. Коники, що давно вже виспівували свій нічний концерт, на хвильку притихли, здивувавшись, а потім щосили почали вторити нічній серенаді, і вся ця музика скоро перетворилася в єдину поліфонічну симфонію кохання.  (більше…)

Позначки:,

Ярослава МАКСИМІВ. 5 прозових творів короткої форми

UK

 

Коли дзвенить дзвінок і приходять повідомлення, вітаючи твої тридцять, а на лобі прорізається перша зморшка й друзі давно мають сім’ї, а дехто вже не має, коли слухаєш, як крапає з погано закрученого крана самотність, а в записнику викреслені номери колишніх й викурений чек вже не приносить забуття й задоволень, й свідомість розширюється лиш наполовину, коли тобі стає сумно й хочеться потягнути в своє пекло чисті крила в білій білизні, шукай на десять, а то й одинадцять, може, трохи більше, молодше від себе дівча, можливо, тинейджера, мале, гарне й боязке, (більше…)

Позначки:,

Анна EDELWEISS. Генацвале

Софія їхала нічним курортним містом і з цікавістю споглядала через скло машини на краєвиди за вікном. Таксист-грузин, помітивши Софіїну зацікавленість, охоче і з властивою кавказцям гордістю, розповідав про рідне місто, вихваляючи його красу. Софія уважно слухала і щиро дивувалася. Нічний півторагодинний переліт майже не дав про себе знати, адже попереду були два тижні відпочинку від нудного монотонного життя, сірих буднів і набридлих проблем. Душа було сповнена якоюсь невимовною радістю і очікуванням чогось нового й незвичного. Такий дивний стан Софія відчула ще на підльоті до Аджарії, а щойно шасі літака торкнулися злітної смуги, цей стан посилився.  (більше…)

Позначки:,

Анна EDELWEISS. Незабудки

Багато років тому, коли я ще був зовсім молодий, волею долі опинився в одному забутому Богом селі, єдиною перевагою якого були чудові краєвиди. Вони полонили своєю красою в будь-яку пору року і в будь-який час доби. Це був шматочок первозданної природи, де випадково опинилися люди. Саме ця краса й рятувала мене від нестерпної нудьги і бажання якнайшвидше втекти до цивілізації.

Весна тоді видалася теплою, з частими, але недовгими зливами. Зелень напилася вдосталь вологи, від чого все буяло невимовною красою і в садах біля кожної хати, і в безкраїх полях.

Якось одного травневого вечора, коли в повітрі духмяно пахло медом, я довго бродив околицями села, не в силі повернутися до кімнати, яку винаймав у однієї селянки. Стіни тиснули на мене, немов невидимий прес, в них я задихався, а на лоні природи мої муки скінчалися.  (більше…)

Позначки:,

Анна EDELWEISS. Історія одного піаніно

Колись я було деревом, високим, струнким, з густою розлогою кроною та міцним корінням. Узимку я красувалося, немов паризький франт, білою пухнастою шапкою, яку щороку дарувала мені заметіль. А влітку пташки весело щебетали на моїх вітах, радіючи сонцю і теплу. Та одного ранку прийшли люди, спиляли мене і відвезли спочатку на деревообробний комбінат, а вже згодом – на фабрику, де виготовляють музичні інструменти. Невдовзі в мене вдихнули нове життя, перетворивши на піаніно. Я стояло серед подібних мені соплеменників, вилискуючи новісінькими лакованими боками. Коли хтось торкався клавіш, молоточки вдаряли по струнах і з моєї дерев’яної утроби вилітали чаруючі звуки.

Куди тільки не кидала мене доля. Спочатку по моїх клавішах бігали тендітні пальчики синьоокої дівчинки, яка щодня розучувала нудні гами і фуги. Не все вдавалося їй з першого разу, тому час від часу ті пальчики боляче били по клавіатурі, від чого струни всередині голосно зойкали. Та я мужньо терпіло ці тимчасові тортури, бо дитячі сльози, що капали з рожевих щічок, пекли дужче за вогонь. У такі моменти хотілося хоч чимось зарадити маленькій учениці.  (більше…)

Позначки:,

...567...Остання