проза

...567

Вероніка ГРЕБЕНЮК. Десять

Присвячую Катерині Пащенко

Запах раннього квітня. Це такий собі мікс із запаху дощу, абрикосового дерева, що розквітло, та весняного вологого вітру. На небі я вже нарахував десять відтінків сірого. Стоячи в одному довгому халаті та штанях на ганку під’їзду, я чітко відчував подих весни. Вона витягла мене з тієї барлоги, в якій я навмисно закрився на довгий час. За останні десять років я тільки що вийшов на вулицю за власною волею. Аби помилуватися весною. Вітер грався з кінчиками мого махрового халатику та дмухав у лице. А я все ще стояв на ганку, вдивлявся в уквітчані дерева без листя, у майже–повністю–сіре небо, де сонце вже розводило хмари. Я неначе бачив ці золотаво–білі руки, що просочувались у найменші щілини між дощовими хмаринками, розводячи їх у різні сторони, тим самим розчищаючи собі путь, аби освітити цю грішну землю. Вдихаючи повною груддю, наповнене пахощами повітря, я збирав у долоню останні краплі води, що освіжила цей маленький клаптик світу. Один. Два. Три. Чотири. П’ять. Шість. Сім. Вісім. Дев’ять. Десять… У моїй руці, наче у чаші, вмістилося рівно десять крапель квітневого дощу. Сонячні долоні–промені засвітили мені на обличчя, осліплюючи своєю недоторканною білизною. Як в дитинстві, я випив цей сплав трьох молекул. В ці десять секунд щось змінилося. Поряд із собою я чітко відчув чиюсь невидиму, неосяжну присутність.  (більше…)

Позначки:,

Анна EDELWEISS. Сповідь Галатеї

Дощ стікав невпинними ручаями по холодному віконному склу, наповнюючи душу пекучими слізьми. Який парадокс: дощ у лютому! Такий же парадокс, як і саме життя…

Марта дивилася на заплакане й сіре від смутку вікно. Така ж заплакана в неї і душа. Марта згадувала вчорашній день і ту розмову. Власне кажучи, ніякої розмови не відбулося. Просто стався виплеск нікому не потрібних емоцій, що накопичилися за тривалий час тяжкої душевної боротьби.

“Краще б я цього не робила”, – Марта, з силою закусивши губу, спостерігала, як крапля за краплею, падаючи з піднебесся на грішну землю, малюють на склі дощовий візерунок. Шляхи деяких перетиналися, інші ж продовжували бігти наввипередки одна одній, так і не зазнавши щастя поєднання.  (більше…)

Позначки:,

Юлія ХОТИН. Новий етап

Спека пролазила крізь прочинене вікно і розповзалась по всіх куточках зали. Здавалось, вона була скрізь: заважала дихати, пекла тіло, сліпила очі, чистила вуха, пролазила в рот і застрягала в горлянці, сідала на плечі, вкладалась на руки, вмощувалась на коліна. Але найголовніше було те, що літня жара, наче сковорідка, підігрівала і без неї гарячу ситуацію!

У огрядного, передпенсійного віку, судді піт стікав по скронях і по шиї. Він з поспіхом витирав його акуратною, напрасованою. напарфумованою носовою хустинкою, аби піт часом не потрапив на комір і не наробив на ньому брудних рубців.

У судовій кімнаті, крім нього, – троє людей. Він, вона…. І осторонь, позаду якась похилого віку жінка.  (більше…)

Позначки:,

Анна EDELWEISS. Сімба

Над саваною знову нісся страшний, розпачливий рик, від якого аж моторошно ставало на душі. То ридала молода левиця Сімба.

Тиждень тому в савану вдерлися жорстокі, бездушні істоти, які ходять на двох ногах і їздять на чотирьох колеса, зчинили стрілянину і галас, від чого звірі тікали в різні боки, ховаючись, хто де може. Ці істоти, що звуться людьми, вбили лева і забрали двох левенят. Батько-лев, як міг, захищав, сімейство, прикриваючи собою молоду матір з дитинчатами. Але люди виявилися хитрішими. В руках одного з них якась довга палиця блимнула спалахом вогню, і лев відчув у міцних грудях нестерпний біль. За хвилину його тваринна душа вже піднімалася над землею, навіки прощаючись із милою Сімбою.

Небезпечне коло звужувалося, а в центрі нього була левиця. Злі люди з карабінами напоготові мовчки дивилися дикій тварині в очі і чекали моменту, коли можна буде в неї запустити не один грам свинцю. (більше…)

Позначки:,

Анна EDELWEISS. Блакитні вогники

Присвячується М.М.Г.

Марічка сиділа на березі й задумливо дивилася вгору. Що вона там запримітила? Це необачне сонце… Поволі сідаючи за гори, воно необережно зачепило відерце, і чорно-синя фарба залила небо і землю. Настала ніч…

З Маріччиних грудей вирвався тихий стогін. “Ш-ш-ш-ш-ш”, – заспокоїли смереки.

Легкий вітерець, немов закоханий легінь, голубив дівоче волосся, перебирав біляві кільчики, лоскотав ними обличчя.  (більше…)

Позначки:,

Єгор КОНИК. Мумія 4. Стара молитва

Передмова

 

«В кожному порядному домі схований свій скелет у шафі», – так кажуть  зазвичай руді та дотепні хлопці з туманного Альбіону. Що вони при цьому мають на увазі, сказати важко, а спитати у нашому селі нема в кого, бо англійці бувають у нас вкрай рідко.

Та в одному з сіл на Полтавщині знедавна стали казати ось як: «У кожній порядній громаді десь схована своя мумія»…

І вони мають рацію. Чому? Бо, мабуть… А я думаю, що не мабуть, а точно мумія та буде дуже схожа на громаду, яка її відкопала.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Елайн РОЙЗ. Помаранчеві вогні війни

Коли мене хтось раптом запитує, як це воно жити нічого не бачучи, я відповідаю, що чудово. Так, я не бачу цього суворого світу, овіяного попелом і смертю війни. Але все ж я чую, та мало коли вірю своїм вухам. Я чую біль і крики, а інколи радість і надію. Коли мене запитують, що я бачу перед собою, я кажу, що бачу її – мою Оксану, легку та ніжну. Вона стоїть переді мною, коли я заплющую очі, і не покидає мене, коли розплющую.

Рання весна. 1943 рік. Вже потихеньку танув сніг, і на вулицях ріками лилася вода. На диво, кругом було тихо. Вже перестали ревіти гармати, не виднілися вогні солдатських рушниць, деінде бавилися безпритульні діти. Люди боялися вистромлювати носи зі своїх домівок. Раптом фашисти… Та про це ніхто не смів говорити, хоча багато хто думав. З останнього нападу фашиських офіцерів пройшло шість місяців, і мешканці села Підльохівка потроху поверталися до нормального життя.

Того дня я сидів на ганку і вистругував із дерева фігурки різних звірів. На вулиці була підозріла тиша, і це не давало мені спокою. Здавалося, що ось-ось повинно щось початися. Я це відчував. Але хто б мені повірив, якби я сказав це якомусь перехожому на вулиці, або навіть власній дружині. Хто б повірив хворому чоловікові, якого навіть до армії не взяли?  (більше…)

Позначки:, ,

Василь ЮДОВ. Орден під свято

Хоч говорилося, що в радянський час нагороди роздавали праворуч і ліворуч, це не вірно. Нагороди роздавали планово, для підтримки планової економіки, вони розподілялися рівномірно по регіонах і районам усієї могутньої і великої країни, відповідно до календарних ювілеїв або свят. От і прийшла черга нагородити Ленський район.

У райком партії надійшов циркуляр знайти кандидата і представити його до нагородження орденом Леніна. У циркулярі говорилося, що це повинен бути комсомолець віком не старше двадцяти семи років, ріст сто сімдесят, очі блакитні або карі, одружений, щоб мав трьох дітей, ну і, звичайно, був морально стійкий…

Перший секретар Ленського райкому партії Кізяченко терміново викликав до себе секретаря райкому комсомолу Будякіна і загрузив:  (більше…)

Позначки:,

Аліса ГАВРИЛЬЧЕНКО. Заплановане вбивство: як усе починалось

Найбільше батько любив не мене і навіть не мою матір, а великого рудого кота. Останній з’явився у нас, коли ми святкували нове тисячоліття. Тоді я, ще дев’ятирічна дівчинка з вірою в Діда Мороза, схопила подарунок з-під ялинки і, відкривши коробку, побачила живе кошеня з чудовими зеленими очима. Здається, воно спало, доки я його не потривожила. Воно дивилось на мене зі страхом, навіть коли я несміливо почухала за гостроверхими вушками. Батько майже відразу забрав його, «щоб погодувати», але насправді — я збагнула це лише через десять років — йому хотілося заспокоїти нещасне, відірване від мамки звіреня. Зрештою, прізвисько для кота вигадав теж батько. Він назвав його Ареєм.

Поки я ходила у школу й університет, майже нічого не помічала. На думці було навчання і розваги з ровесниками, не такими нудними, як мої рідні. Я веселилася на чисельних дискотеках, ходила на побачення і водночас устигала підготуватись до іспитів. Я не гналася за червоним дипломом, а проте отримала його.

Тоді все почалось.   (більше…)

Позначки:,

...567