війна

Три цитати Світлани Алексієвич: про жінку на війні, Афган і Чорнобиль

d6479a78-da60-4f38-ad27-4f5ab8e8432b

«Перші записи… І перший подив: військові професії у цих жінок – санінструктор, снайпер, кулеметниця, командир зенітної зброї, сапер, а зараз вони – бухгалтери, лаборанти, екскурсоводи, вчительки… Розповідають немов не про себе, а про якихось інших дівчат. Сьогодні самі собі дивуються. І перед моїми очима «олюднюється» історія. Мені здається, що ми не про війну розмовляємо з ними, а про людське життя. Роздумуємо про людину…» («У війни не жіноче обличчя»)  (більше…)

Позначки:, , , , , , , , , ,

Анастасія СЄДИХ. Ваніна душа

Сьогодні настав останній день військової служби солдата Вані у державі Віллен (сам же він був з Інвадерії). Вранці командир віддав наказ йому і ще кільком хлопцям розташуватися на дахах будинків і обстрілювати вулиці. У Вані цей наказ викликав уже не вперше подив і обурення. До цього часу він ніяк не виказував свої почуття, але сьогодні він вирішив поділитися своїми роздумами з хлопцями, з якими мусив виконувати завдання.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Книжка «Гра у вóйнушку» Баси Джанікашвілі відтепер є доступною в е-форматах

20140913-IG4U8600+++

Перше за роки Незалежності українське видання роману сучасного грузинського автора Баси Джанікашвілі «Гра у вóйнушку» відтепер доступне в е-форматах.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Симор ГЛАСЕНКО. Дівчатам з АТО відмовляти не можна

Я схопився з ліжка, наляканий веремією чужих горлянок з вулиці. У вікно вибалушеними очима глипала ніч. Відкинувши ковдру, я зашпортався до балкону, похитуючись від урваного сновиддя.

«Валєра! Валєра! Хто мене в`їб..в по їб…лу?!! – репетувало з вулиці якесь нице п’янча.

«Валєра! Мені зламали ніс! З ноги!» – не вгамовувався миршавий вар`ят.

Мій сполоханий сон розсипався дрібним окрушинами. Я знав, що тепер заснути не вдасться. Від поганого провистя я закурив і, стоячи на балконі, безпомічно ненавидів цю маршову ніч, цілодобовий магазин із зеленою вивіскою і налиганого бійця із заюшеним обличчям.  (більше…)

Позначки:, , ,

Класика про війну

У неспокійні історичні часи в Україні дедалі більше зростає попит на літературу, яка розповідає про схожі бурхливі періоди минулого століття. Особливо цінується класика, тож редакція журналу «Стос» вирішила звернути увагу на ті твори, які сьогодні вже вважаються невмирущими. Отже, безсмертна класика «на Західному фронті» знову стає до бою за людські душі, які «звіяні вітром» та перебувають у шоковому стані. Сьогодні це актуально для читачів як ніколи. І для тих, що воюють, і для тих, що живуть мирно.

На Західному фронті без змін

10484145_676736599068840_1993408065692946036_n

(більше…)

Позначки:, , , , , , , , , , , , , ,

Унікальна книга «Україна: війна, мир і любов» – від Ольги Богомолець

Звернувшись до українок, Ольга Богомолець запропонувала дівчатам і жінкам створити унікальну книгу «Україна: війна, мир і любов». Вона закликає дівчат і жінок не залишатися осторонь та підтримати захисників Вітчизни, стати «співавторами унікальної книги «Україна: війна, мир і любов», яка покликана підтримати синів, братів, чоловіків у нелегкі хвилини.

За словами Богомолець, «поранені хлопці, яких я бачу в шпиталях – переважна більшість з тяжкими пораненнями чи переломами, поки лежать нерухомі та прикуті до ліжка і потерпають від браку добрих патріотичних слів». Тому є пропозиція написати листи українським солдатам. Богомолець переконана: «Чим більше теплих слів Ви напишете солдату, який своїм життям та здоров’ям захищає мирне небо над нашими головами, тим швидше він одужає. А ще в листі обов’язково напишіть трішки про себе і своє життя, вкажіть з якого ви міста чи регіону, як вас звати та як самі вболіваєте за країну… Наші хлопці мають знати, що ми пишаємося ними, цінуємо їх і чекаємо».  (більше…)

Позначки:, , , , ,

Елайн РОЙЗ. Помаранчеві вогні війни

Коли мене хтось раптом запитує, як це воно жити нічого не бачучи, я відповідаю, що чудово. Так, я не бачу цього суворого світу, овіяного попелом і смертю війни. Але все ж я чую, та мало коли вірю своїм вухам. Я чую біль і крики, а інколи радість і надію. Коли мене запитують, що я бачу перед собою, я кажу, що бачу її – мою Оксану, легку та ніжну. Вона стоїть переді мною, коли я заплющую очі, і не покидає мене, коли розплющую.

Рання весна. 1943 рік. Вже потихеньку танув сніг, і на вулицях ріками лилася вода. На диво, кругом було тихо. Вже перестали ревіти гармати, не виднілися вогні солдатських рушниць, деінде бавилися безпритульні діти. Люди боялися вистромлювати носи зі своїх домівок. Раптом фашисти… Та про це ніхто не смів говорити, хоча багато хто думав. З останнього нападу фашиських офіцерів пройшло шість місяців, і мешканці села Підльохівка потроху поверталися до нормального життя.

Того дня я сидів на ганку і вистругував із дерева фігурки різних звірів. На вулиці була підозріла тиша, і це не давало мені спокою. Здавалося, що ось-ось повинно щось початися. Я це відчував. Але хто б мені повірив, якби я сказав це якомусь перехожому на вулиці, або навіть власній дружині. Хто б повірив хворому чоловікові, якого навіть до армії не взяли?  (більше…)

Позначки:, ,