жахи

...456...Остання

Остап ПАВЛОВСЬКИЙ. Діти індиго

В плацкартному вагоні аж до розриву сердечних м’язів їхати дуже весело, особливо, якщо у ньому повно дітей. Вони бігають, швендяють, сваряться, верещать, у них достатньо енергії, щоб пустити потяг під укіс. Школярів вигуляли до Києва і тепер класна керівничка разом зі своїм сердитим чоловіком, який не раз проклинав, що погодився допомогти, змучилися шипіти на цих «ненормальних» дітей.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Артем КАЛЬНІЧЕНКО. Блідий

Ліза Стоун була однією з тих нещасних жінок, чий хлопець, дізнавшись про вагітність своєї дівчини, втік. Кілька тижнів вона, звісно ж, плакала за своїм втраченим «щастям», але згодом зрозуміла, що Роджер, а саме так звали того, як казала мама, «козла», просто злякався відповідальності, а такий чоловік не може бути хорошим батьком для дитини.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Ігор МІТРОВ. Остання вулиця (Час знищує все)

Він стояв під дощем. Мовчав. Небо виливало на нього все, що мало, але йому було все одно. Він мовчки стояв. Мовчання дарувало йому задоволення. Або навпаки: від задоволення не хотів казати ані слова (телефон у промоклій кишені дзвонив уже кілька разів, а він і не думав приймати дзвінки).  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Ірина ВЛАСЕНКО. Без забобонів

– Розслабся, дитинко! Все нормально! Це життя … – він різко і грубо увійшов до неї ззаду, накрив огрядним тілом, втиснув обличчя в подушку. Ікуся мало не задихнулася від образи і болю. Вона страшно загарчала, намагаючись вивільнитися і повернутися. Але величезні руки майже без зусилля зупинили рух тонкого корпусу. Хруснуло у плечі, і дівчина більше не пручалася.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Теодор МОРОЗ. Він

Ніч. День усіх святих. Пориви вітру граються зі швидкістю звуку. В істериці дерева намагаються скинути із себе останнє листя. Із-за непроглядної ширми похмурих хмар перелякано визирає місяць. Його світло просочується крізь оголені вітхи дерев, кидаючи спотворені тіні на асфальт. Десь далеко перегукуються збентежені сови. Чути скрип ржавих дверей. Сторож по імені Солох замикає кладовище. Жодна людина вже не потрапить туди сьогодні.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Віола ВІХЛЕВЩУК. Попутник

Останній електронний лист на сьогодні був написаний. Я натиснув кнопку «відправити», і повідомлення відлетіло до незнайомого адресата. З почуттям полегшення після довгої денної праці я відкинувся в кріслі та потер свої втомлені очі. Настінний годинник ледве освітлювався блиском моніторів і показував 23.17. Не пам’ятаю, як давно я так засиджувався на роботі… навкруги була тиша і морок. Поки я працював за комп’ютером, мені не вистачало навіть часу увімкнути нормальне світло. Але тепер, нарешті, я міг повернутися додому.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Станіслав ПАВЛОВСЬКИЙ. Вирок

Безкінечність. Глибина чорної діри зі сталевими проблисками дивилась точно в сутність єства. Спіральні завитки по краях виглядали заворожуючи. Тиша і дивний запах.

– Це мій вибір, – вирішив Ігор, зробивши легкий порух рукою.

Чорна діра вибухнула світлом і невимовним болем. Мить. Безмірно коротка і невимовно довга мить. Все завершилось. Він стояв в якомусь незрозумілому просторі. Темрява з боків і незрівнянно прекрасне світло попереду.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Олександр ВИГОВСЬКИЙ. Ну, ти, мужик, блін, даєш!

Сергій Петрович давно вже перетравлював думку, як йому, Сергію Петровичу, впорядкувати свої фінансові справи. А було що впорядковувати. За останні чотири роки старий художник заробив таку купу грошей, що вистачило б і дітям, якби він їх мав. Чотири роки минуло з того часу, коли посередній 65-річний митець (корінні мешканці Ротка мали б його пам’ятати) навчився від приятеля-екстрасенса пірнати в нові виміри, в духовний всесвіт загадкового потойбіччя.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Денис ДЯКІВ. Аляска: після опівночі

Навколо в непроглядній темряві щось безперервно шаруділо. Світ здавався похмурим і непривітним. На підлозі лежав чоловік середніх років, важко дихаючи холодним повітрям. Очі розплющились. Тіло боліло. В голові – порожньо. Шлунок просить їсти, а зір – світла. Шурхіт навколо пожвавився. Непомітно до ноги щось підповзло. З несамовитим криком чоловік штурхнув тварину якомога далі, скільки вистачило сил. Та крику цього ніхто не чув. На болючо довгі милі звідси – ні душі. Точніше, жодної людської душі.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Олена БОБИК. Ілюзія загубленої реальності

«Автобус від’їжджає о 15. Перший і останній рейсовий транспорт, який може мене доправити до цього селища». Ці декілька рядочків були першими записами в щоденнику Марти, колишньої студентки педагогічного коледжу, яку направили вчителювати в маленьке селище,що за попередніми даними нараховувало декілька сотень людей, в якому ще існувала школа. За умовами контракту випускниця коледжу мала б відпрацювати три роки. У відділі освіти для Марти знайшлося лише одне місце в єдиній школі. Тому вибирати не було з чого.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

...456...Остання